Як українським блогерам збільшити популярність, помітність та прибутковість

Тут недавно на Блогорідері проводилося опитування про те, хто скільки заробляє своїм блогом, після чого розгорнулася неабияка дискусія, як же ж заробити хоч щось або збільшити вже наявні прибутки. Ну і я вставив свої скромні п’ять копійок.

Заробіток на рекламі: місія майже неможлива

Більш-менш нормальні гроші на чистій чи прихованій рекламі можна заробляти тільки на великому русі відвідувачів – рекламодавець платить за кількість контактів з умовно цільовою аудиторією, і ця вартість на масовому рекламному ринку – кілька копійок за контакт. Навіть якщо блог виставить конкурентну ціну (порівняно з пресою, радіо, ТБ), то охват блога з відвідуваністю навіть у пристойні 1000 відвідувань за день буде просто неспівмірний з традиційними медіа – рекламодавцю треба буде розміщатися одночасно у сотні блогів для того, щоби досягти аудиторії яку він може дістати розміщенням в одній газеті / ФМ-станції.

Тут, звичайно, напрошується ідея самим блогерам об’єднатися, щоби спільними зусиллями набрати привабливу кількість заходів і вийти вже з такою пакетною пропозицією на потенційного замовника. Наразі мені відомий лише один такий приклад – продажна спілка «Блогофемілі». Щоправда, на їхньому сайті мені не вдалося знайти сукупну кількість відвідувачів усіх учасників проекту.

На прикладі Тьоми Лєбєдєва ми можемо побачити, що реальними конкурентами за «просто рекламу» можуть бути тільки блоги з рухом приблизно від 100 000 відвідувань на день. Але навіть Лєбєдєв наразі за пост у своєму ЖЖ бере 7 000 доларів США при русі близько 100 000 заходів на день. Шляхом нехитрих підрахунків отримуємо 7 ам. центів (56 копійок) за відвідувача. Звичайно, треба урахувати, що його блог читається ще й через френдстрічки, РСС, сама реклама висить (і читається) не один день, а вічно, плюс певний репутаційний бонус від особистості автора, і так далі. З поправкою на те, що у РФ, а тим більше – у Москві, звідки походить левова частка аудиторії Тьоми, усі ціни разів у 5 вищі, в Україні можна приблизно сподіватися на 10 копійок за відвідувача (за винятком специфічних сегментів україномовної аудиторії, про що далі). Отже, за руху в 1000 заходів/день можна теоретично розраховувати гривень на 100 у день. Але – дивись вище – навряд чи рекламодавця масового продукту зацікавить 1000 контактів, коли йому треба охопити хоча би 100 000 людей. До досягнення тої планки можна з великою імовірністю множити свій рейтинг на 0.

Винятком можуть бути спеціалізовані блоги, особливо, якщо вони є монополістами в Укрнеті – наприклад, блог пивоманів України, або “все про сноубордінг” і т. п. Якщо ресурс, наприклад, присвячений люкс-автомобілям, то за доступ навіть до 1000 потенційних покупців рекламодавець може добряче потрясти мошною (хоча тут вже виникає питання, чи не простіше взяти гроші напряму з таких читачів блога). Тобто на рекламі масового товару заробити малоймовірно, але певні категорії можуть бути перспективними.

Висновок – до досягнення масових відвідувань блога є сенс використовувати його у зв’язці з прямими продажами – або своїм власним інтернет-магазином, або за постійну оплату висвітлювати діяльність милого серцю бізнесу (фактично, виконую чи роль неофіційного сайту фірми з людським обличчям), використовувати інші методи інтеграції з живими і постійними джерелами грошових потоків, або зрештою припинити мріяти і зайнятися зароблянням грошей у реалі.

Способи виходу з «україномовного гето» і подолання стереотипу «українське не читають»

• Вихід за географічні рамки: просування україномовних блогів серед закордонних українців (мені здається, особливо старі діаспори продовжують жити своїм окремим життям). До того ж, у середньому закордонний україномовний є більш платоспроможним, ніж український україномовний. Особливо може бути корисно тим, хто пише на загальнолюдські теми – типу мода, технологія, психологія тощо. Але при цьому треба усвідомлювати, що блог буде конкурувати з блогами мовою країни перебування закордонного читача, і тому за якістю має не поступатися світовим лідерам у своїй темі, у першу чергу – англо- та російськомовним. Є досить вдалі приклади експорту україномовного продукту- коли «Гарі Потера» українською купляли в Росії, бо не було перекладу, або коли російськомовні фанати вчили українські тексти «Воплів Відоплясова» або «Океана Ельзи», щоби розуміти, про що мова у пісні та підспівувати на концертах.

• Вихід за мовні рамки: ведення дво- або багато-мовного блогу: у такому випадку наявність української мови стає не недоліком, а додатковою перевагою. Ось приклад двомовного блогу: http://owlsareawesome-uliss.blogspot.com або навіть чотиримовного: http://vladimir.vladimirovich.ru/russian . Може бути і збірна солянка – блог, де тексти розміщуються декількома мовами без перекладу. Варто шукати і використовувати також ресурси типу Глобал Войсіз, які роблять дайджести блогів десятками іноземних мов.

Зрештою, сучасні браузери часто містять вбудований перекладач, тобто мовний поріг вже певною мірою розмивається – користувач може не зрозуміти нюанси тексту, але машинний переклад дасть загальну враження, яке може вилитися у більший інтерес іншомовного відвідувача.

• Вихід за рамки текстового вмісту: розміщувати контент, що не потребує перекладу: відео, фото або інші зображення, звукові записи тощо.

Якщо ви прагнете отримати рекламу, то спочатку самі маєте активно рекламувати себе як привабливий майданчик

Можна і треба активно висвітлювати і пропагувати результативність роботи через онлайн, що регулярно робить той же Тьома.

Спільна дія українських блогерів на спільне благо

• про продажні спілки вже було сказано вище – це результат простого тверезого розрахунку. Але не варто недооцінювати й некомерційне партнерство, яке теж може дати цілком матеріальні плоди, але в дещо більш віддаленій перспективі.

• добросовісна перехресна реклама: кожен блогер бере собі за правило раз на тиждень представити/рекомендувати україномовного колегу (обраного на свій розсуд) – збільшується якісний, змістовний рух всередині укр блогосфери, і це не є «накрутка». Така акція також сприятиме конкуренції між авторами (і підвищенню якості контенту), бо автори конкуруватимуть за реальний спосіб збільшення своєї аудиторії. Можна навіть створити таке неформальне обєднання людей, які беруть на себе добровільне зобов’язання працювати, наприклад, протягом року  «промоутерами», в той час як усі охочі бомблять їх посиланнями на свої блоги, з яких «промоутери» обирають на їх погляд достойних/цікавих. Було би незле залучити до такої роботи популярних україномовних або навіть іншомовних блогерів, які б могли працювати «паротягами» для «менших братів».

• вихід блогів в реальне життя: проведення якихось публічних акцій типу блогкемпів із залученням людей/аудиторії з реального світу; інформаційна підтримка офлайн-подій, наприклад: «Блог «Київські вулиці» є офіційним інформаційним спонсором «Маршу захисників Києва», що відбудеться 11 червня 2011 р.» – відповідна інформація розміщується на агітпродуктах, що використовуються під час акції та оголошується у мегафон тощо. Насправді, схожий формат уже запущений – ibigdan став інформаційним партнером чемпіона України з кільцевих гонок Ігоря Скуза.

• сімбіоз з іншими медіа: ініціювати, наприклад, одноразову (а краще – регулярну) ТБ-передачу про українські блоги. Аналогічно – огляд блогів у паперових ЗМІ чи на радіо; уже відпрацьований варіант, коли книжками видають блоги, у тому числі й в Україні.

• вибити з держави або благодійників гроші або інші ресурси на підтримку української блогосфери: запровадити, наприклад «школу молодого блогера», де б людей вчили писати та керувати блогом, увести у школах «урок рідного блога», призначити і щорічно відзначати «день укр блога» тощо.

Ну і в кожному разі – учитися, учитися, і ще раз учитися.