Де наше братерство?

Катастрофа України останніх років – в недостатку солідарності, братерства, шанування. Коли у країні немає солідарності – з’являються популісти.

На жаль, це глобальний феномен, і ми тут не єдині.

Гаслом Французької революції було “Свобода, Рівність, Братерство”. Це ж гасло лишається актуальним і для України.

Після 1991-го українці отримали багато свободи, таку-сяку рівність, і зовсім ніякого братерства.

Штучно, насильно насаджений колективізм совка надав специфічного присмаку і надовго згидив будь-яку спільну дію, навіть самі слова «колективний», «спільний», «громадський».

Навіть з’явився міф про «вроджений індивідуалізм українців».

(Хоча при цьому чи не найсильніше відчуття, яке згадують учасники Майдану – саме відчуття єдності та взаємної довіри).

Не бажаючи нікого образити, я спостерігаю, що прихильниками Пороха (не взагалі, а у цьому раунді голосування) є все ж таки трохи більше освічені, більше поінформовані, більш самостійні і відповідальні, та й загалом на поточний момент благополучні люди, ніж виборці Зеленського. Більше того – значна частина прихильників Порошенка вважають, що вони вболівають не стільки за своє особисте благо (бо багато прихильників Пороха навряд чи багатші за середнього виборця Зеленського), скільки за долю країни.

Але ці люди забули, що, навіть якщо вони тричі праві у своєму розумінні реального стану речей у країні, поруч із ними живуть люди, для яких це зовсім неочевидно. І ці умовні прихильники Пороха нічого не зробили для того, щоби пояснити свою думку опонентам.

При цьому «пояснення думки» не означає просто розмову в довірчій обстановці (хоча і це вже великий успіх). Цілком очевидно, що виборці Зеленського перебувають у таких особистих обставинах, мають такий особистий життєвий досвід, такий рівень освіти і такий спосіб мислення, що вони, навіть якщо спробують послухати прибічників Порошенка, не зрозуміють їх аргументів. І, очевидно не приймуть їх.

Єдиний надійний спосіб порозумітися з іншою людини – стати з нею на один рівень, як кажуть англійці, “вдіти їхні капці”. Підозрюю, утім, що далеко не всі прихильники Пороха зможуть чи захочуть примірити на себе досвід та стан прихильників Зеленського. Тоді єдиний спосіб, що залишається – поставити кожного “інакшого” співгромадянина в ті умови, в яких перебуваєш ти сам. Тобто дати йому такий самий рівень і якість освіти, такий самий матеріальний стан, дати можливість пережити такі ж життєві досвіди, які пережив ти. (А найкраще – пережити разом із тобою). І це, звичайно, не зробиш за два тижні, що лишилися до другого туру.

Але в принципі, це можливо. Так чи інакше, Україна або прийде до солідарності, або припинить існувати як країна. Питання тільки в тому, як ця солідарність буде досягнута.

Ця солідарність може бути досягнута швидко – єдиним шоковим досвідом, який об’єднає нас навколо єдиних, простих цінностей, тимчасово зробивши інші несуттєвими. Як правило, таким досвідом буває війна, яка забирає мінімум десяту частину населення і гарантовано торкається кожної родини, кожної людини. Ми про це мало знаємо, але саме після жахливих втрат Першої Світової Війни Велика Британія запровадила програму доступного житла і підвищеного соціального захисту, а також у 1918 році надала виборче право усім чоловікам і 40% жінок. Тоді ж широко розквітнув профспілковий рух, що дав прояв цілком природному солідаризму людей, які працюють поруч та об’єднані єдиним технологічним процесом.

Цілком невипадково саме після Другої Світової виникла незалежна єврейська держава (яка цілком невипадково мала сильний колективно-соціалістичний ухил).

Солідарність може бути досягнутою і повільніше, шляхом дій, спрямованих на створення єдиного досвіду для всіх громадян у мирний час. Це, звичайно, єдина і чітко впроваджена шкільна освіта, спрямована не лише на знання, але й на виховання однакових цінностей.

Це впровадження нових традицій, які відображають бажане бачення країни (причому тон у їх запровадженні задає еліта, у тому числі представники влади та «зірки»).

У багатьох країнах – це обов’язкова військова служба, причому в Ізраїлі вона поширюється і на жінок.

Так кожен громадянин отримує спільний досвід командної роботи, взаємодії із представниками інших класів чи географічних регіонів, навички цивільної оброни та першої допомоги. Іншими словами, створюються середовища, засновані на рівності, повазі та довірі одне до одного.

Цілком очевидно, що в солідаризмі зацікавлені в першу чергу люди, які мислять поняттями нації, єдиної країни, єдиного проекту успіху для цілого народу, а не тільки для себе чи своєї групки близьких та знайомих. Люди, які не відділяють себе від решти населення країни, вважаючи своїх співгромадян «тупими», «бидлом», «зрадниками», «злодіями» тощо. Навіть якщо вони вважають, що ці співгромадяни у чомусь не дотягують до їхніх особистих високих моральних, культурних або освітніх стандартів, то вважають це не їх виною, а бідою. Бідою своєї, спільної нації. Бідою, яка може бути виправленою не тільки шляхом розстрілу чи вигнання їх з країни, але шляхом дбайливих, поступових і цілеспрямованих дій із підвищення народної освіти, зростання добробуту, набуття конкретного досвіду спільної праці на благо цілої країни.

Цей текст, очевидно, стосується не лише людей, залучених просто зараз у протистояння за лінією порошенківці-зеленківці, а усіх інших громадян України, які вважають себе одночасно патріотами і в чомусь вищими за інших своїх громадян. Єдина вищість доступна справжньому патріоту – це вищий рівень відповідальності за свою громаду, свій народ.

Так що якщо після закінчення цього божевільного року у нас ще залишиться якась група людей, які вважатимуть за необхідне створення єдиної української нації і вважатимуть себе спроможними до такого чину, їм варто пригадати слова чоловіка, який залишив українцям поради на всі випадки бурхливого національного будівництва:

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Advertisements
Оприлюднено в скажу від себе | Залишити коментар

30% за Зе, або висновки для громадянина (лонгрід)

Феномен Зе вже став явищем та покажчиком стану українського суспільства. І для тих, хто збирається жити в Україні ще довго, і по можливості якісно і достойно, час визначитися, що ж із цим феноменом робити. А також морально підготуватися до того, що робити, якщо він все ж таки стане президентом. А ще – як же жити поруч із третиною співгромадян, які збираються призначити його на посаду президента нашої з ними країни.

1. Готуйся до гіршого

Отже, відкладаємо шок і тремкіт у сторону, прикручуємо рівень огиди, гніву та розчарування. І уявно переносимося у ранок 22-го квітня, коли перші цифри підрахунку оприявнюють перемогу зеленого кандидата.

(Варто сказати, що негайної катастрофи не відбудеться: влада зберігається за чинним президентом і його командою приблизно до 3-го червня 2019 року. Якщо стара і нова команди проявлять мінімальну державну мудрість, цей проміжок дозволить провести зміну президента без раптових провалів у військовій політиці, зовнішніх стосунках та інших сферах, за які відповідає президент. А також дасть новачку-пересмішнику ще хоча б місяць прискореної підготовки до тої роботи, яку йому доручив український народ).

(Також залишаються на місці парламент та уряд. Вони поміняються аж у жовтні-листопаді)

А от після 3-го червня почнеться велике випробування. Не заглиблюючись у детальний аналіз, у гіршому випадку ми з нього вийдемо із значними втратами – життів, територій, грошей, гідності і самоповаги. Можливо, втратимо частину суверенітету і станемо об’єктомпоступового, удавчо повільного, але впертого заковтування нашої країни Московією – приблизно те, що ми мали нещастя спостерігати року з 2009-го року після перемоги Януковича. До речі, аналогічний сценарій дехто прогнозує і після перемоги Її, тільки ще повільніший і прихованіший. Зрештою, варто відзначити, що ми як нація і так помітно сповзаємо у бік «руського міру» навіть за чинного президента…

Як на мене, найбільший і найстрашніший ризик – що хаос відбудеться не болісно і відносно швидко, як було у 2014-му та 2015-му, а болісно і довго, тобто ми перетворимося в такий собі Сомалі або Сирію Східної Європи, де покоління за поколінням дітей будуть виростати з автоматом в руках, не знаючи, що таке школа, і маючи найбільшою мрією свого життя стати князьком місцевого бандитсько-феодального угрупування.

2. Робота із помилками. Чого бракує країні?

Отже, 22-ге квітня 2019 року. Хтось спішно пакує валізи й домовляється із родичами за кордоном. Хтось готується до мобілізації, зізвонюючись із побратимами. Хтось судорожно кліпає соцмережами, розбавляючи свій розпач, гнів і безпорадність.

І десь між тим усім хтось зі свідомих, відповідальних громадян, ставить собі питання: “Як же так сталося?! Що ми зробили не так?”

У мене є відповідь: ми не вкладалися в інституції.

Читати далі

Оприлюднено в думай глобально, жити і перемагати, культурне, скажу від себе, хроніки руїни, історичне | Позначки: , , | Залишити коментар

На захист Віталія Марківа

Є у мене стійке відчуття, що зі справи Віталія Марківа намагаються зробити черговий процес Шварцбарда, коли в італійській та європейській масовій свідомості намагаються українців, які є жертвами російської агресії, вкотре затаврувати вбивцями, а справжніх вбивць і розбійників зобразити невинними, виправдати або навіть прославити.

Я не знаю усіх юридичних деталей справи, але мене не перестає розривати відпочаткова абсурдність звинувачення – адже виглядає так, що українського вояка судять за те, що він захищав свою державу і воював проти терористів.

Прочитавши останню новину про допит Віталія Марківа у суді, мені так стало боляче і гірко на душі, що в голові одразу склався текст, який би мені хотілося, щоби почули італійці, що стежать за процесом.

Цей текст, вочевидь, є моєю особистою емоційною реакцією і в жодному разі не має розглядатися як чиясь офіційна позиція – я поважаю професіоналізм італійських адвокатів Віталія і вірю, що вони якісно роблять свою роботу. Але разом із тим я жорстоко обурений діями італійської прокуратури та італійських журналістів, що намагаються очорнити Віталія, більше того – повісити на воїна тавро кримінального злочинця.

Прошу вважати це моєю підтримкою для родичів та близьких Віталія і всіх, хто співчуває його справі.

Отже:

Читати далі

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

12 найпопулярніших постів Тронка-блогу за всю історію існування

Цього року моєму блогові виповнюється вісім років. Були часи, коли я писав два і більше пости на тиждень, були часи, коли життя відкликало мене в інші справи, і блог замовкав на місяці.

У кожному разі, думки виникали, почуття вирували і пости писалися. Нижче – рейтинг 12 найпопулярніших постів за всю історію блогу. Читати далі

Оприлюднено в рекомендую | Позначки: | Залишити коментар

За кого голосувати – 2. Хто з чотирьох?

У попередньому дописі я обгрунтував те, що треба голосувати за людину, яка реально зможе стати президентом, тобто вміє бути професійним політиком, довела це на практиці і має свою команду, щоби сформувати адміністрацію президента, “президентську квоту” в уряді, і бажано політичну силу, яка підтримає його політику у парламенті.

Наразі, виходячи з тих, хто вже заявився в кандидати або очевидно заявиться, було виявлено чотири реальні варіанти (в алфавітному порядку, щоби хтось не образився):

  • Гриценко
  • Порошенко
  • Садовий
  • Тимошенко

Далі підуть мої зовсім суб’єктивні міркування, які просто грунтуються на уважному читанні преси, деякій інформації з-за лаштунків і власному аналізі та небайдужому спостереженні за політичним життям нашої країни протягом останніх 10-15 років. Читати далі

Оприлюднено в пряма дія, скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

За кого голосувати на президентських виборах 2019 року?

Різні люди вже почали мене запитувати, за кого варто голосувати на найближчих виборах Президента України. Я й сам не маю конкретної відповіді, тому пропоную поміркувати разом, і, по можливості визначитися. Спробую зробити це максимально просто, керуючись здоровим глуздом і громадянською свідомістю. Читати далі

Оприлюднено в пряма дія, скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

Канал у “Телеграмі”

Усім привіт!

Я зараз менше пишу у блог, але відкрив канал на “Телеграмі”. Там я пишу замітки меншої форми, але приблизно на ті же теми.

Там же будуть посилання на нові статті у блозі.

Кому цікаво – приєднуйтеся: Чутливий хлопець / Sensitive Guy.

Оприлюднено в скажу від себе | Залишити коментар

Наше зцілення не буде легким

«Колись мій батько, пройшовши табори і повернувшись в Україну, провідав матір свого старшого товариша, який загинув 1945-го. І вона сказала йому: «Бач, Ориську, мого Михася нема, навіть байстря мені ніяке не лишив, а ти живий…»

Батько витримував тиск КҐБ, інших радянських життєвих реалій і ніколи не плакав, а згадуючи цей епізод, плакав завжди. Щось у цьому епізоді було таке страшне: ти винен, що живий. І винен не ворогам, а найріднішим тобі людям.

Дивним чином ми, їхні діти, теж були винні в тому, що живі. На терапію цієї травми в мене пішли роки. І врешті я зрозуміла: для того, щоб перемогло життя, а не смерть, розмова їх мала б відбутися у трішки іншій формі: «Михася нема, то будь мені, дитино, сином…» І терапевтуючи себе, я прийняла Маринцю, маму Михася, своєю бабцею, і долучила її до своїх фізичних дідів та прадідів, і визнала себе її онукою та своїх дітей внуками Михася… І тоді сльози вмовкли…»

– Галина Дичковська, психологиня

Галина Дичковська: «У нас зараз відбувається постійна ретравматизація…». Український тиждень, 6 листопада 2018 р.

Я сам недавно замислювався, як людина з живою, небайдужою душею, може знайти спокій на нашій землі? Читати далі

Оприлюднено в душа, жити і перемагати, паростки майбутнього, цитатник, історичне | Залишити коментар

Відплив. У передчутті нового витку історії

Український патріотизм живе три роки.

Уже зараз неозброєним оком можна побачити, що найпопулярніші вебсайти в країні є російськомовними, і деякі навіть не стараються мати українську версію.

Діти та молодь сидять на російських каналах в “Інстаграмі”, “Телеграмі”, “Ютьюбі”.

У Києві на вулицях, у транспорті і особливо у бізнес-спілкуванні, російська досі переважає; значна частина ФМ-станцій ведеться російською. Читати далі

Оприлюднено в думай глобально, скажу від себе, історичне | Позначки: , | Залишити коментар

Наша революція: 1917-1921 (ресурси для самоосвіти)

Як це не дивно, але Україна в інформаційному плані підходить до століття революційних подій в Україні значно краще підготовленою, ніж до століття початку першої Світової Війни.

Неувага, нерозуміння та неповага до власної та світової історії коштували нам людських та територіальних втрат у 2014.

Сподіваюся, ми як нація встигнемо згадати і вивчити помилки та здобутки революції на українських теренах 1917-1921 року, щоби цього разу зробити краще.

Читати далі

Оприлюднено в культурне, рекомендую, інтернетне, історичне | Залишити коментар