Михайло Горинь – забутий герой України

Чудова розвідка-спомин про Михайла Гориня, дисидента, який став дипломатом і помітно доклався до підтримки незалежності України з боку США у 1989-1991 роках.

(Якщо хтось не знає, президент США Буш-старший, виступаючи у Верховній Раді у 1991 році, закликав депутатів – і українців – відмовитися від незалежності, див. «Chicken Kiev speech». «Залізна леді» Маргарет Тетчер тоже була проти української незалежності, якщо що).

Одна цитата з розвідки: «Незважаючи на те, що він [до своєї поїздки у США у 1990 році] ніколи не був за межами Залізної завіси і провів стільки часу в ГУЛАГу, Горинь мав надзвичайне відчуття політичного середовища у Вашингтоні, усвідомлював різні аудиторії та те, що їм потрібно було розуміти про Україну, Рух та течії всередині українського громадянського суспільства. І його аналіз радянського керівництва в Києві та Москві був як проникливим, так і передбачливим».

Разючий контраст із деякими сучасними політичними діячами, чи не так?

Українські дисиденти навіть у тюрмах і таборах займалися самоосвітою, відточували свій інтелект, училися одне в одного. Це вам не тиждень депутатських курсів у Трускавці. І цілком очевидно, що вони ставили Україну на перше місце, вище за свій особистий добробут та здоров’я.

(Станом на час свого візиту до США Горинь відсидів два десятки років по тюрмах, таборах та засланнях, мав 60 років віку, два пережитих інфаркти та купу інших захворювань).

Окрім того, Горинь був професійним психологом (мені важко навіть уявити, як це було – бути психологом в СРСР). І він, можливо, міг би написати про свій таборовий побут книжку не гіршу, ніж Віктор Франкл. Чи може, він і написав?

Одним словом, рекомендую – я почитав статтю із здивуванням, гордістю і вдячністю до цієї людини.

Нагадаю, стаття називається «Unsung Hero of Ukraine – Mykhailo Horyn».

П.Н. Історія Гориня та його роль у незалежності України знову підняла питання про шляхи, якими могла піти Україна у 1991 році. Українські дисиденти були безумовно патріотичні, але побутує така собі зневажлива думка, що «письменники-рухівці-незалежники» були такі собі недосвідчені, наївні та невмілі і загалом не були придатні до державного будівництва (на відміну від комуністично-радянської еліти, яка в результаті і стала керувати умовно незалежною Україною).

Разом із тим, читаючи про Гориня, я можу погодитися із недосвідченістю, але не з невмілістю. Вважаю, що українським дисидентам у владі цілком би вистачило інтелекту перейняти і застосувати методи Чехії, Польщі та Балтійських країн в Україні.

Принаймні, щось мені підказує, що якби людина калібру Гориня була міністром зовнішніх справ або прем’єром України, Україна би відмовилася від ядерної зброї на кращих умовах, ніж беззубий Будапештський меморандум, а Чорноморський флот РФ був би викинутий з Криму одразу після 1991-го.

Так, це була би тяжка і болісна трансформація – як економіки, так і суспільства (уявіть себе на місці «негромадян», або шок від розкриття списків інформаторів КДБ із іменами друзів-родичів-спіпрацівників, або опалення квартири в Києві дровами і меблями унаслідок відключення російського газу). Але цей шок минув ви би за кілька років, і потім ми би рухалися – сподівано – більш-менш стабільно і розвитково. Зразок Польщі та Балтійських країн тут виглядає ідеальним, звичайно.

Замість того ми не лише пережили шок початку 90-х, але потім регулярно повторювали його у 1998-му, 2008-му, і зрештою отримали катастрофу 2014-го…

Я не знаю, чи можливим був інший шлях, але я би із задоволенням почитав ґрунтовну розвідку про Україну 1988-го-1996-го років – як і чому сталося так, як сталося, і які були варіанти. Хто приймав рішення, хто впливав на рішення, чому приймалися саме такі рішення. Я думаю, нам було би важливо зараз знати, що інша, сильніша, здоровіша Україна була можливою ще 1991-го року, і залишається можливою зараз.

Оприлюднено в без теми | Позначки: , , | Залишити коментар

30-літній українець Зеленського

Я не сильно слідкую за підготовкою до святкування річниці Незалежності в Києві, але з того, що до мене долітає, складається таке враження.

В очах наших організаторів, Україна – це такий собі 30-літній хіпстер (чи як вони зараз називаються?), працівник креативних індустрій, без особливого роду і племені, вже начебто і не хлопчик, але ще й не зовсім чоловік.

Сам походить з якогось провінційного містечка. Батьки за радянських часів не бідували і до незалежницьких часів тоже, в принципі, нормально пристосувалися. Але радянщину все ж згадують із теплотою, яка передалася і синочку. «С льогкім паром» на Новий рік, «Москва слєзам нє вєріт», трошки напівзабороненої поезії російського Срібного віку і т. п.

Хлопець собі ріс як міг, у школі вчився не дуже добре, та й українська мова, література, історія викладалася за залишковим принципом. Але якось потрапив на якусь вищу освіту середнього пошибу, можливо, за контрактом.

До своїх 23 років дивився російське кіно, різні там «Бригади» та іншу бандитську романтіку, слухав російську попсу, дивився Камеді тощо.

Майдан 2013-го був йому незрозумілий, війна 2014 року стала прикрою незручністю. Від призову троха відкосив, знехотя перестроївся на щось більш українське, як то кажуть, локальне. Тим більше виявилося, що тут в Україні є якісь цікаві люди та історії, хоч і не такі багаті і пафосні, як в Москві, але що поробиш. Знову же безвіз, лоукости, нормальна тема.

Після 2014 основну освіту отримував переважно у Ютьюбі, а також у соцмережах.

Так і дожив до 30. Загалом життям задоволений, і хотів би нормально відсвяткувати, подякувати батькам, зібратися з друзями, покурити кальян. Можна ще запросити якогось відомого тенора з Європи для понтів, і зробити парад з кораблями, як він колись у дитинстві бачив у Севастополі у виконанні Чорноморського флоту.

Ну да, Черноморського флоту РФ, але, зрештою, какая разніца.

Оприлюднено в без теми | Позначки: | Залишити коментар

Про ціну “глибокої стурбованості”

Потрапила на очі чергова розвідка про Голодомор. Канадсько-українські дослідники зібрали усі відомі та доступні на поточний момент фотографії, де зафільмовано голод, його перебіг та наслідки.

Виявилося, що на весь світ фотографій про Голодомор усього чотири набори (!). Три з них – від іноземців, і тільки один – від українця (знайдений в архівах СБУ…).

Так от, цікавий факт: поодинокі іноземні фотографи та журналісти, які на власні очі бачили (і навіть зафіксували на фото) смерті, знущання, приниження і весь морок того часу, переживши цей лютий шок, очевидно, одразу рванули зі своїми фотографіями до вільної преси (у першу чергу, у США та Великобританії).

У США – жодне з видань вільної преси не взяло матеріал до публікації. У Великобританії – таки було декілька публікацій. Переважно у другорозрядних виданнях, але були.

Мотивація відмови у публікації? Саме в той момент США (та інші країни Заходу) впроваджували багатомільйонні контракти по індустріалізації СРСР. Тобто робили бізнес зі Сталіним. Великий бізнес.

Висновок, як на мене, очевидний. Якщо ми хочемо реальної підтримки (а не стурбованості) Заходу, ми повинні бути економічно не менше, а краще – більше цікавими їм, ніж Росія.

Ось така простенька задачка з національної безпеки і оборони.

Ось тут можна подивитися саму статтю та повний альбом фотографій з описами.

До теми: Як перемагати Росію під час перемир’я.

Оприлюднено в скажу від себе, історичне | Позначки: , , , | Залишити коментар

Добрі тренди: ми навчаємося жити разом

Останні роки я із величезним задоволенням (і деяким приголомшенням) спостерігаю просто бум різноманітних громадських об’єднань, клубів, спілок, гуртків тощо.

Мені це особливо дорого – по молодості я, бувало, страждав від того, що не міг знайти собі компанію для задоволення усіх своїх численних зацікавлень. Можливо, то насправді накладалися мої слабкі навички до спілкування, можливо, слабший інтернет і соцмережі. Але, здається, і суспільство було значно закритішим.

Читати далі
Оприлюднено в бізнес / економіка, думай глобально, культурне, паростки майбутнього, самоорганізація / спільна дія | Позначки: , , | Залишити коментар

Ukraine is not CIS

Здається, після того, як ми більш-менш навчили англомовний світ писати Kyiv not Kiev, час провести нову глобальну просвітницьку кампанію – щодо регіонального розташування України.

Мене не перестає бісити, що Україна досі широко локалізується – іноді й самими українцями – як “Russia and CIS”, “CIS” і т.п. Знаю, що ми самі винні – своїм мавпуванням Росії в культурі, бізнесі, системі управління – довший час здалека якусь різницю дійсно важко було помітити.

Наскільки я знаю, ще й досі у багатьох міжнародних компаніях українські офіси підконтрольні регіональній штаб-квартирі у Москві. Вважаю це прикрим явищем і співчуваю їх працівникам.

Але ж, з іншого боку – як країну ми назвемо, туди ми і попливемо. Та й формально Україна ніколи не була членом СНД, і після 2014-го фактично вийшли з СНДшних форматів співпраці.

Альтернатива очевидна – Ukraine is Eastern Europe. Для гурманів можна ще Ukraine is Intermarium 🙂 Або зовсім просто: Ukraine is Ukraine.

Швидко ми це не подолаємо, але треба же щось робити :)

Оприлюднено в думай глобально, самоорганізація / спільна дія, скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

Нова володарка техногігантів, або як правильно відбирати професіоналів у владу

32-річну Ліну Хан (Lina Khan) призначено головою Федеральної торгової комісії США, головного антимонопольного органу країни. Як це не дивно, вона не кума, не однокласниця і не бізнес-партнерка когось із естеблішменту. Вона наукова дослідниця і фанатка своєї справи.

Хан стала відомою фігурою в антимонопольних колах після написання наукової статті “Антимонопольний парадокс Amazon” для Юридичного вісника Єльського Університету у 2017 році, ще студенткою університету. У статті вона пішла проти освяченої десятиліттями антимонопольної традиції та обґрунтовувала застосування іншого підходу до оцінки шкоди конкуренції, ніж популярний (до того часу) стандарт добробуту споживачів. Наслідком такого підходу було те, що «Амазон» (та інші техногіганти) визнавалися такими, що мають і зловживають монопольним становищем.

Певною мірою їй пощастило із часом, бо 2018-го грянув скандал із Фейсбуком, і громадська думка почала активно цікавитися межами (і наслідками) впливу техногігантів на життя американців. Ліну Хан запрошували виступати перед комісіями Конгресу США і в десятки інших місць, і вона стала кимось на зразок знаменитості.

Разом із тим, у Конгресі сформувався деякий консенсус щодо необхідності дослідження діяльності техногігантів. Результатом цього стало призначення Конгресом розслідування стану конкуренції на цифрових ринках у 2019 році і відповідний звіт у 2020 році (Investigation Of Competition In Digital Markets: Majority Staff Report And Recommendations).Текст звіту можна купити на Амазоні 😉 Або скачати на сайті Конгресу.

Природно, Ліна Хан була одною з двох запрошених юридичних радників при розслідуванні. Результатом став пакет рекомендацій щодо зменшення впливу техногігантів, аж до примусового поділу бізнесу.

Таким чином, питання серйозної розмови з ФААГом було справою часу, і не сильно залежало навіть від результатів виборів. Разом із тим, очевидно, що техногіганти так просто не здадуться і витрачають сотні мільйонів доларів на піар та лобізм.

Хто ж зможе протистояти великим грошам? Саме так – тільки людина, яка свято вірить у свої принципи, має відмінний інтелект і вміє якісно доносити свої думки до не завжди підготовленої аудиторії.Ласкаво просимо, Ліна Хан.

Влаштовуємося зручніше, на цьому полі скоро буде гаряче. А для всіх молодих та амбітних стартапів – з’явиться більше можливостей зайти на ринок, доки гіганти трохи придержать свою експансію.

П.С. Не хвилюйтеся за техногігантів. Як показує історія, досить часто після розділення кожен окремий шматок корпорації тільки збільшував свою капіталізацію.

Оприлюднено в бізнес / економіка, скажу від себе | Позначки: , , | Залишити коментар

Про Конституцію. ч. 3: Конституцію творять інституції

Регулярно чую нарікання – та й сам не без того – на те, що Конституція у нас якась не така. Чи написано там щось не так, як нам би хотілося. Чи те, що написано, не відповідає дійсності, в якій ми живемо. Я згоден, що вона багато де не зовсім така, як хотілося би, і мені, як небайдужому юристу й українцю, теж болить.

Але із кожним наріканням я намагаюся ставити сам собі питання: а що ти пропонуєш? Як можна це змінити?

Читати далі
Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

Про Конституцію. ч. 2: Ми почали її читати

З віком приходять багато різних речей, одною з яких є особиста історична перспектива.

За студентських часів я полюбляв Конституцію й конституційне право, і міг немало і з правдивим інтересом поговорити на цю тему. Але тоді тема конституції в широких колах громадськості була якось не дуже модною. Хоча, можливо, це обумовлювалося віком більшості моїх співрозмовників і співрозмовниць 🙂 Але й зі зміною віку співрозмовників ця тема залишалася переважно обмеженою правничою тусовкою із деякою домішкою політиків і політологів.

Читати далі
Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

Про Конституцію. ч. 1: Україно наша радянська

Якийсь час тому – після великої перерви – зазирнув у нашу рідну Конституцію України.

Був неприємно засмучений тим, що там побачив.

Особливо ближче до Розділу 2 – «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Який же там глибокий, безпробудний совок. Ще й з відтінком абсурду.

Конституція – це, як відомо, один з перших законів, з яким знайомиться юний громадянин України. Закон, який, теоретично, має закладати у дитини, молодої людини основи уявлення про те, як дорослі влаштували життя у цій країні. Що можна робити, а чого не можна. Що є найважливішим у цій країні з точки зору права і закону. І що ми там бачимо?

Читати далі
Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

Зовнішє управління і криза довіри

Усі за футбол, а я за суди 😊

29 червня Верховна Рада ухвалила важливий закон, який передбачає новий спосіб формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Саме ВККС відбиратиме суддів, які судитимуть нас із вами в українських судах.

Важливим принципом закону є те, що іноземні експерти матимуть блокуючий голос під час вибору кандидатур до ВККС. Це була вимога громадськості та наших західних партнерів-кредиторів. Це одночасно і сумна, і обнадійлива новина.

Читати далі
Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , , , | Залишити коментар