Як продовжити бити Росію під час перемир’я на фронті

Ти злий на Росію? Злий на себе, бо не можеш відомстити москалям за всі смерті й руїни, що вони причинили? Не можеш пристосуватися до спокійного життя? Хочеш активної, виснажливої діяльності, яка б поглинала тебе усього і рухала країну до перемоги? Хочеш знати, що ти причетний до величі нової країни?

Займись підприємництвом.

Війна – це гроші. Ракети коштують гроші, паливо для танків і літаків коштує грошей, лікування і відновлення поранених коштує грошей. Хто має більше грошей – той сильніший. Хто сильніший – той перемагає. Валовий внутрішній продукт Росії – 4 000 мільярди доларів, України – 350 мільярдів. Різниця – більше, ніж в 10 разів. Хто переможе в такій війні? У кого буде більше союзників?

Задача кожного українця, який хоче перемоги – зробити Україну багатою. Як мінімум, багатшою за Росію. Усім легко ввести санкції проти Північної Кореї, бо з нею ніхто не торгує. Усім важко ввести санкції проти Росії, бо з нею торгують усі. Задача України – стати так само важливою для торгівлі, як Росія. В ідеалі – перевершити її удвічі.

Якщо українська економіка буде зростати на 5% за рік, Україна досягне ВВП Росії за 50 років. Якщо на 10% – за 25 років. Це якщо росіяни будуть стоять і нічого не робить. У 2016 році Україна випередила Росію – зростання становило 2,3% проти російських -0,2.

Але цього року боротьба загострюється – У Росії вже 2,5%, а у нас тільки 2,3%.

Швидкість зростання ВВП України (дані https://tradingeconomics.com)

Швидкість зростання ВВП Росії (дані https://tradingeconomics.com)

Нам треба зосередитись і доганяти. Працювати довго, добре, і мудро.

Кожен воїн має стати торговцем. Усю злість, усе завзяття він має спрямувати на збільшення багатства себе і своїх побратимів. Кожна зароблена гривня, кожен долар робить Україну сильнішою. Кожна гривня наближає перемогу.

Зрештою, Росія не одна. Польща, Угорщина, Румунія – усі вказують України, як їй жити, яких героїв їй славити і якою мовою розмовляти. Вони можуть собі дозволити, бо вони багатші і сильніші за Україну.

Якщо Україна хоче бути сильною і незалежною, вона має стати багатшою за них усіх.

Зараз наша війна – це війна за національне багатство.

Учи фінанси. Вчися виробляти і продавати. Вивчай англійську й китайську – це дасть тобі доступ до грошей і знань. Винаходжуй, пробуй, мандруй, шукай. Об’єднуйся з однодумцями.

Економіка монополізована олігархами. Вони купляють депутатів, телеканали, і, в результаті – владу. Вони смокчуть гроші – кров і піт країни, тримаючи в своїх руках газ, електрику, нафту. Вони контролюють банки і оболванюють населення. Їхня влада має конкретне грошове визначення – гроші. Кожен з них має по мільярду доларів і більше. Олігарх, який не має грошей, не олігарх.

Тому кожен, хто хоче перемогти олігархів, має в першу чергу піклуватись про власне багатство і багатство своїх побратимів. Один патріот, який має навіть 1 000 доларів, нічого не вартий. Сто патріотів, які разом мають 100 000 доларів, можуть купити невеликий бізнес.

Якщо кожен патріот заробить по 10 000 доларів, то 1 000 патріотів разом матимуть 10 мільйонів доларів. Це ще не олігарх, але сила, з якою варто рахуватись. На ці гроші можна відкрити свою заправку, поставити власну електростанцію, заснувати кредитну спілку і не залежати від олігархів. Зрештою, поставити свою охорону і відстрілюватися від рейдерів. І продовжити заробляти. Для себе, для країни, для перемоги.

Національна ідея проста. Наша мета – перемога. Наш засіб – досягнення економічної переваги над ворогом. Наше військо має бути найкраще спорядженим. Наші солдати мають бути найкраще навчені. Наші втрати мають бути найменшими. Наша зброя має бути найточнішою. Наші поранені мають бути порятовані і найкраще відновлені. Відновлені в Україні, а не в Польщі або Німеччині.

Кожен, хто заробляє для України – патріот. Кожен, хто допомагає заробляти українцям – журналіст, політик, депутат, міністр – патріот. Кожен, хто перешкоджає заробляти українцям – ворог.

Кожен, хто обіцяє і роздає дармові гроші з бюджету – пенсії, субсидії, стипендії – це зрадник, бо він знеохочує українців заробляти, ставати багатшими і перемагати Росію. Зрештою, якщо ти вивчив фінанси або просто займався бізнесом, то розумієш, що дармових грошей не буває. Ці гроші – твої, і тобі вирішувати, куди і на що вони витрачаються.

Твоя війна тільки починається. Перемога прийде не швидко. Україні потрібні роки, 10 років, 20 років, 30 років, але перемога прийде. Ворог сильний, підступний й багатий. Але його можна перемогти. Завзяттям, наполегливістю, знанням і безперервним навчанням.

Кожен рік буде приносити нові відсотки зростання. Кожен рік буде наближати економіку країни до перемоги. Кожна нова зароблена гривня піде на війну, на військові розробки, на розвідку і медицину.

І через 30 років діти українських кіборгів повернуться в Донецький аеропорт, керуючи загонами справжніх українських термінаторів. І прикривати їх з неба будуть військово-космічні сили нової України. І вичистять усю озброєну нечисть з Донбасу і Криму, а мирним людям принесуть свободу і відбудову.

І на всіх кордонах України гордо і високо замайорить наш прапор, прапор багатої, сильної і вільної України.

Advertisements
Оприлюднено в бізнес / економіка, жити і перемагати, самоорганізація / спільна дія, скажу від себе | Позначки: , , | Залишити коментар

ВСУ і таємниця майбутнього

(відгук на статтю “Верховний Суд і палата таємниць”)

Цей текст десь наполовину написано ще в січні цього року як відповідь на необачний, на мою думку, ентузіазм багатьох правників щодо оновлення Верховного Суду, запропонованого і впроваджуваного Адміністрацією Президента за фінансової підтримки іноземних урядів.

Зараз, дев’ять місяців потому, ми бачимо, що процес частково перетворився на фарс, або, щонайменше, призвів до досить скромних результатів порівняно із витраченими часом і ресурсом.

Отже, пропоную прагматичну критику романтичного підходу до судової реформи.

Читати далі

Оприлюднено в правниче, скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

Тронка блог переїхав! (і повернувся)

Шановні читачі та відвідувачі!

Радий повідомити, що Тронка-блог переїхав на нову адресу та оновлений дизайн, дружній для мобільних пристроїв. Буду радий бачити вас за адресою tronkablog.com!

Новий сайт працює в тестовому режимі, буду радий бачити ваші коментарі, пропозиції та зауваження.

Шануймося!

Ваш Тарас Тронка

Оновлення 09.05.2017:

Експеримент із переїздом на незалежний хостинг завершився. Буквально за пару місяців після переїзду, який забрав десяток годин часу і деяку кількість грошей виявилося, що “Вордпрес” нарешті розкачався і додав до свого сервісу усі функції, що я сподівався отримати на незалежному хостингу. Зважаючи на те, що інтерфейс тут таки зручніший, вирішив, що гра того не варта. Так що ця сторінка залишається основною сторінкою блогу.

Щодо контенту ви нічого пропустили, бо минулий рік у мене виявився небложним. Для поточних вражень я користувався Фейсбуком, а цілеспрямоване писання було перебите нагальнішими потребами. Але наявність переглядів та коментарів на старих статтях надихає, то може щось ще й буде.

Шануймося.

Оприлюднено в інтернетне | Позначки: | Залишити коментар

4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка

Коли захочеться поскиглити – згадай Шевченка.

Source: 4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка

Оприлюднено в без теми | Залишити коментар

2014 in review

Вирішив троха переосмислити свій блог, переглядаю блогову пошту та пости за останні місяці, трапляються різні цікаві речі. Якщо хтось не знає, Вордпресс в кінці кожного року робить маленьку презентацію досягнень за рік. Ось, наприклад, мої результати за 2014 рік, може і вам буде щось цікаво з тих часів (основний зміст під феєрверками):

Here’s an excerpt:

The concert hall at the Sydney Opera House holds 2,700 people. This blog was viewed about 44,000 times in 2014. If it were a concert at Sydney Opera House, it would take about 16 sold-out performances for that many people to see it.

Click here to see the complete report.

Оприлюднено в інтернетне | Позначки: | Залишити коментар

5 років

Отакої

Wordpress5years

Оприлюднено в інтернетне | Позначки: | Залишити коментар

Любові стане на всіх. Жадан. Кіно

Я чекав цього років із десять, відколи вперше прочитав Жадана. Україна знімає кіно українською мовою за сучасною українською літературою. Нарешті.

Сайт першого показу (звичайно, ж у Харкові) тут.

Оприлюднено в без теми | Залишити коментар

Різдвяно-новорічна музика по-українськи

Доброго дня усім відвідувачам цієї скромної домівки!

Бажаю всім веселих свят і щасливого Нового року!

Для підняття настрою пропоную слухати українське :)

З новорічних збірок я знаю аж дві якісні платівки, обидві – переспіви світових хітів з накладеним українським текстом та українськими виконавцями, і обидві, що цікаво – 2006 року:

Зимова казка на М1 (2006)

Росава, ТНМК, Таліта Кум, Ані Лорак, Віктор Павлік та інші.

Власне, новорічних пісень на альбомі не так вже й багато, але загальний настрій однозначно святковий :)

Сніжність. Музика зимових свят (2006)

Виконують Юрій Гнатковскі і Юлія Лорд.

Почув їх лише цього року в магазинах “Великої кишені” і зрозумів, чого мені бракувало всі ці роки. Головною метою проекту, задекларованою Юрієм Гнатковські, є “закохати людей в українську мову, та наповнити зимові свята новою естетикою”. Щодо “нового” не впевнений, бо це американські джазові стандарти першої половини 20 ст., але естетика присутня, і на дуже високому рівні :)

Наше різдво (1999)

Еутерпа і Тарас Чубай

Давній і прекрасний альбом із хітом “Миколай бородатий”.

Хто має ще щось добре – не стидайтеся, діліться у коментах!

Оприлюднено в душа, культурне, маленькі відкриття, рекомендую | Залишити коментар

9 висновків з поразки Тетяни Монтян і проблема 10%

Мав трохи вільного часу, то оновив й доповнив попередній пост про місцеві вибори та перспективи нових партій.

На цих виборах я голосував за партію «Спільна дія» та Тетяну Монтян на посаду міського голови м. Києва. Звичайно, абсолютно чітко усвідомлюючи, що ані партія, ані пані Монтян не мають жодних шансів на перемогу.

Офіційних підсумків виборів наразі не підбито, але пані Монтян вже зробила досить емоційну заяву, яку можна коротко інтерпретувати як «я йду з посади голови партії» та «я йду з політики».

Як прихильник цієї кандидатки з певним стажем, дозволю собі кілька коментарів з такої нагоди, із використанням термінології самої кандидатки. Для стислості викладення тексту я пропущу деталі; кому цікаво – фейсбук Монтян, сайт київського осередку партії.

Цей текст також буде корисним для всіх громадян, які є прихильниками «нових партій» на зразок «Сили народу», «Демократичного альянсу», «Поступу» тощо.

  1. Монтян має піти у відставку, а політику лишити політикам

Це правильна і здорова практика – голова партії, яка програла вибори, йде у відставку. Новим лідером має стати людина, яка добилася найкращого результату за підсумками виборів – наприклад, голова «СД» у славному місті Бучач Анатолій Дубина, який провів місцевий осередок партії у міськраду.

Зрештою, політикою мають займатися політики. Тетяна Монтян – прекрасний адвокат, глибокий науковець, активний громадянин, але не політик. І це насправді є доброю новиною.

Очевидно, що пані Монтян не перестане проповідувати свої ідеї щодо побудов здорових інституцій та управління спільним. Розуміння цих концепцій кожним мислячим громадянином є критичним для виживання країни. Питання є лише щодо того, чи варто взагалі продовжувати боротьбу політичними методами.

2. Дії мають відповідати переконанням

Відносна невдача Тетяни Монтян та «СД» як політичного проекту полягає в першу чергу в тому, що сама пані Монтян вирішила поводитися всупереч тим ідеям, прихильником яких вона є.

3. 10% ніколи не стануть 90%

Відповідно до викладок самої Тетяни Монтян, думаючих, соціально активних альтруїстів у будь-якому суспільстві не більше 10%. Усі інші – «пофігисти» та «конформісти». Для перемоги на виборах і формування більшості у місцевій раді або в парламенті треба мінімум 50%. Відповідно, навіть за умови ідеальної виборчої кампанії максимальний результат «Спільної дії» та її лідера становитиме 10%. Чи варта гра ставок? Очевидно, що ні. Тим більше, коли разом з СД за ці самі 10% змагаються «Демократичний альянс», «Сила людей» та інші «інтелігентські» партії та кандидати.

4. Грай по реальних правилах

«Переможець отримує все» – це базове правило сучасної України. Наслідком цього правила є те, що колективний олігархат та кримінально-комуністична номенклатура (як поточний переможець гри) ніколи не допустить реальної конкуренції, а навпаки, буде прагнути постійного самовідтворення. Відповідно, правила доступу до влади (політичної боротьби) виписані таким чином, що перемогти на виборах може тільки сама влада. Отже, для людей, які не пов’язані з олігархатом (або ставлять собі за мету зруйнувати/змінити поточну систему) не має сенсу грати у вибори. Але що має сенс? Вмикаємо здоровий глузд і творчо переосмислюємо головні тези «Школи юного кальмара».

5. Процес має відповідати меті. Політика робиться не лише через партії

Метою політики є боротьба за владу. Метою Тетяни Монтян та її партії є зміна суспільного ладу на засадах священного права приватної власності, прозорого та раціонального управління спільним ресурсом, встановлення нових правил гри та їх ретельного дотримання тощо.

Як було вказано вище, в сучасній Україні політична боротьба у формі партії неможлива або сильно обмежена. Але політики змушені реагувати на запити суспільства, особливо у кризові моменти, коли піднімається хвиля народного невдоволення і політики судомно шукають ідеї, за допомогою яких можна цю хвилю осідлати.

Мейнстрімні партії, звичайно, не можуть дати такі ідеї, бо їх мета – продаж свої брендів та лідерів виборцю, а не вироблення світоглядних концепцій. І тут на допомогу приходять експерти та громадські авторитети, які мають ідеї, але при цьому (і це важливо) публічно не претендують на шматок влади. Відповідно, альтернативою партійної боротьби на виборах є пряма боротьба за уми 10% думаючого населення, тобто просвіта та агітація. Для цього не потрібна партія – досить мати громадську організацію або взагалі громадський рух.

Прекрасним прикладом позапартійного впливу на політику є реалізація ідеї відкритих реєстрів власності. Про важливість цього кроку я років із десять тому почув саме від Тетяни Монтян, коли вона була «простим активістом», «юристом-експертом», а не політиком. І ось – Монтян у владі не було і немає, а правила гри змінились відповідно до її закликів та рекомендацій.

Робота в громадському секторі не має таких жорстких рамок, як політична боротьба, і дає набагато ширше поле для маневру. Це поле, звичайно, теж засмічене грантоїдами та симулякрами громадських організацій, але все ж не так щільно, як у світі політичних партій. Отже, моя думка – Монтян та команда має зосередитися на громадській роботі, а партію переформатувати у громадський рух. Це також дозволить розширити соціальну базу «Спільної дії» за рахунок практично мислячих людей, у яких виробилася відраза до публічної політики в її українському варіанті.

Єдиний виняток доцільності збереження партійного формату – коли участь у виборах з точки зору використання ресурсу дає можливість поширити ідеї «СД» більш ефективно, ніж громадська діяльність.

6. Горизонтальні структури живіші за вертикальні

Цей пункт не має прямого стосунку до ідей Тетяни Монтян, але важливий з точки зору роботи з помилками.

У якийсь момент команда Монтян помітила, що рейтинг СД суттєво відстає від особистого рейтингу Монтян (заміряного в рамках одного київського округу). Відповідно було прийнято рішення про «монтянизацію» партії, принаймні, на рівні Києва, тобто про прив’язку бренду «СД» до особистості Монтян, сподіваючись, що її ім’я паровозом витягне усю партію.

Таким чином, команда знову спробувала пограти в політику за правилами, встановленими олігархами. У сучасній українській політиці це мудровано називається «партія лідерського типу», хоча насправді такі «партії» та їх «лідери» є фейками, симулякрами, які підтримуються (і знищуються!) виключно за рахунок медійного ресурсу. Наслідки такого рішення очевидні – у Києві СД успішно «перекричали» конкуренти. Більше того – ще й максимально заляпали Монтян та СД у віртуальному гівні.

Відповідальність за поразку несе як особисто Тетяна Монтян, яка невміло розпорядилася ресурсом (популярністю), оскільки спробувала бути одночасно і політиком, і живою людиною, так і вся команда, яка замість кропіткої низової роботи вирішила інвестувати весь ресурс в одного кандидата.

На щастя, ми бачимо, що інші нові партії, зокрема, «Сила людей» та «Демократичний альянс» наразі уникають вертикалізації, і тому мають більшу стійкість у довгостроковій перспективі. До речі, «Демократичному альянсу» теж не завадило би змінити лідера.

Отже, повертаємося до коріння. Оті 0,3%* голосів, відданих за СД у Києві – і є реальна чисельність прихильників СД. Ці люди точно знали, за кого із 40-ка партій вони голосують. 0,3% киян – це все одно декілька тисяч виборців, з головою і руками, які не полінувалися підняти дупу і поставити хрестик за непрохідного, але близького їм кандидата. І саме з ними треба працювати. При цьому не забуваючи, що електоральний потолок партії – 10%.

(*точні цифри невідомі, це метафора, імовірно, близька до дійсності)

7. Спочатку ресурс, потім – бикування

«Правий той, хто сильніший». «Не бикуй без ресурсу». Це тези, які проповідує Тетяна Монтян. Разом із тим, СД займалася саме тим, що намагалася «биканути» (поборотися за владу) без ресурсу.

Цілком очевидно, що на поточному етапі метою партії (руху) «Спільна дія» має бути саме максимальне примноження ресурсу, яким володіють її члени та прихильники, і тільки потім, після досягнення необхідного ресурсу – боротьба за владу.

На жаль, ми тут теж бачимо згубний вплив «монтянизації» партії. Сама Тетяна Монтян добре фізично, психологічно і навіть юридично підготована, має зв’язки (і, можливо прихильність) серед сильних світу цього, достатньо матеріально забезпечена, має сякий-такий доступ до медійного ресурсу тощо. Цього досить для того, щоби вона могла вільно і відносно ефективно бикувати (у дозволених межах). Тому може здаватися, що і партія володіє такими перевагами. Але ж це зовсім не так – партія та партійці за своєю ресурсністю наразі не дотягують до лідера.

8. Добро має бути з кулаками (і при баблі)

Відповідно, повертаємося до джерел. Головною метою «Спільної дії» у середньостроковій перспективі має стати примноження ресурсів кожного із членів організації та організації в цілому. Господарська кооперація, самозахист, взаємна підтримка, правова освіта, фізична та психологічна підготовка, вміння бути потрібним (незамінним) для окремих представників чинного олігархату тощо. Має бути зроблена ставка на якість, а не на кількість прихильників партії. «Спільна дія» не може вибороти більше 10% населення, але вона може зробити ці 10% впливовими на 90%. Образно кажучи, кожен з цих 10% має бути як мінімум Тетяною Монтян за обсягом доступного йому ресурсу.

Якщо вірити викладкам Тетяни Монтян, ця 10% організація, організована відповідно до передових практик співробітництва та управління спільним, з часом має стати потужнішою за інші 90%, які зайняті тим, що пожирають одне одного і розтринькують ресурси. Або принаймні вціліти в руїні та анархії, що стрімко насувається на нашу країну. І тоді 10% добре організованих і прокачаних альтруїстів зможуть змінити правила гри для інших 90%, реалізувавши кінцеву мету партії.

  1. Урок перемоги у Бучачі

Останні місцеві вибори показали, що нові партії мають значно більші шанси на успіх на місцевому, периферійному рівні, ніж у великих містах або на загальнонаціональному рівні. Це очевидно – в одному Києві тільки офіційний бюджет складає 20 мільярдів гривень, а є ще комунальні підприємства, земля, та інші пряники, які гарантують те, що нові партії ніхто до корита не пустить. У 2014 році до ради випадково проліз «Демальянс», але цю помилку виправили вже цього року.

Разом із тим, на периферії ставки значно нижчі, що дає більші можливості для входження у владу. Цю тенденцію вже відзначив Василь Гацько у своїх підсумках виборів. Зрештою, периферія є дуже відносною: якщо у Києві «Демальянс» взяв менше 5%, то у Броварах – уже 9%. Інший характерний випадок – перемога Мішеля Терещенка у Глухові із результатом 65%. Щоправда, для цього знадобилася підтримка п’яти народних депутатів, одного загальнонаціонального видання та «міжнародного співтовариства», яке залишилося невідомим, але це все, зрештою, тільки підтверджує правильне планування та організацію процесу.

Висновок простий: партіям та рухам із всеукраїнськими амбіціями варто зосередитися на взятті більшості у малих містах та населених пунктах, особливо там, де складаються сприятливі обставини (сильний лідер місцевого осередку, високий відсоток молоді серед виборців, взаємознищення «старих» місцевих еліт тощо). Зрештою навіть нещасні 200 000 грн., витрачені впусту на виборчу заставу в Києві, могли би бути використані зі значно вищім результатом у якому-небудь Фастові чи Вишневому.

Більш радикальним варіантом може бути свідома територіальна концентрація прихильників в межах одної самоврядної одиниці. Грубо кажучи, замість того, щоби кожному київському активісту поодинці боротися за створення ОСББ у своєму будинку, населеному «пофігістами», можна побудувати або викупити окремий будинок саме для членів «Спільної Дії». Або заселити окремо взяте село в Київській області, що є кращим за ОСББ, бо дає більші можливості для самоврядування. Як показує приклад громади Бобриці, для впливу на місцеву політику немає потреби навіть брати більшість у населеному пункті – досить сформувати активне ядро поселенців із середнім фінансовим ресурсом, які матимуть, у першу чергу, ідейну та організаційну перевагу.

Оприлюднено в Київ, думай глобально, самоорганізація / спільна дія, скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

Геннадій Корбан як герой епохи, що минає

Ну, я вже писав з цього приводу. Корбан – така людина, якій важко дати просту оцінку. З нього треба писати книгу, а потім знімати кіно.

Source: Геннадій Корбан як герой епохи, що минає

Оприлюднено в без теми | Залишити коментар