Артеміда. Енді Вейр

Artemida_original_smallЦю книжку варто було б купити тільки за те, що одним з її головних героїв є українець.

А Енді Вейр, до речі – це той письменник-любитель, який написав «Марсіянина», по якому зняли кіно з Метом Деймоном.

Анотацію можна почитати на фото, тому одразу перейду до вражень.

Я виріс на класичній науковій фантастиці 1940-1960-х років. Гайнлайн, Кларк, Бредбері, Азімов. Відповідно маю досить високу планку до тексту і, звичайно же, усталені стереотипи.

Події відбуваються на колонії землян на Місяці. Ок, тут одразу цілий пучок асоціацій. У мене, в першу чергу – неперевершена класика Роберта Гайнлайна «Місяць – сувора хазяйка» (“Moon is a Harsh Mistress”). Від нього і будемо відштовхуватися.

Отже, що таке якісна наукова фантастика? Це добрий художній твір, поставлений в умовах добре продуманого майбутнього, яке, в принципі, відрізняється від сучасності тільки рівнем технічного розвитку і місцем дії (зазвичай поза Землею). У найкращих представників жанру підключаються морально-етичні питання в стилі мисленнєвого експерименту – проблема взаємодії людини/людства з Іншим (будь то інопланетяни/розумні машини/мутанти/андроїди тощо), а також варіанти зміни/еволюції не тільки технічної обстановки, але й створення помітно іншого соціально-економічного устрою тощо.

  • технічна сторона: п`ять балів. Маємо інформаційно-телекомунікаційні технології, хімічні реакції, елементи астрономії, астрофізики, місячної біології тощо;
  • гумор: присутній;
  • соціально-економічний аспект: присутній. Зачіпаються питання економіки місячної колонії, особливості соціального устрою тощо;
  • персонажі: так собі. Для бойовика дуже добре, але якщо порівнювати зі справжньою художкою, то таки пласкуваті. Щось середнє між героями коміксів та молодіжних ситкомів;
  • загальна глибина і драматургія: книжка легка, без особливої драми. Форма викладу – досить прямолінійний наратив, фактично пригодницький бойовик. Внутрішні конфлікти у головних героях присутні, але або не розкриті, або вирішуються на раз-два. Міжособистісні стосунки – аналогічно. Разом із тим, розкидано купку моментів, з якими можна пограти в інтерпретації.

Загальний висновок: ідеальний твір для дітей старшого і можливо середнього шкільного віку.

BackОкремо було цікаво розбирати смисли і посили, закладені – свідомо чи несвідомо – автором книжки.

З дотепного:

  • головна героїня – дівчина-арабка, яку звуть Жасмін. Мені чомусь згадався диснеївський «Аладдін» з дитинства :) ;
  • власником першої місячної колонії землян є Кенійська космічна корпорація;
  • один з головних героїв – молодий вчений-українець, прізвище якого Свобода (!), який працює у місячній лабораторії Європейського космічного агентства. І любить яблучно-моркв`яний сік з банки (!). Автор явно щось про нас знає :) Загалом досить привабливий образ, треба брати;
  • рівень і спосіб опису сексу чітко вказує на цільову аудиторію книжки. Тобто про нього часто говорять, але не практикують :)
  • одночасно сильною (і слабкою) рисою Жасмін є те, що вона завжди тримає слова у бізнесових справах.

Що не сподобалося: помітний елемент супергеройства. Головна героїня – від народження суперталановита людина, та й по сюжету деякі моменти їй вдаються аж занадто легко, що надає сюжету деякої картоновості. Але, зрештою, книжка й не претендує на серйозну літературу, так що в рамках свого жанру – чудово. Місцями можна було б підкрутити переклад українською.

Загалом можна подумати, що до автора прийшли якісь благодійники-активісти і сказали: «напиши нам книжку, яка би сприяла залученню молоді, і особливо дівчаток, і особливо дівчаток з культур, відомих обмеженням прав жінок, до вивчення STEM-дисциплін, і разом із тим щоби вона пропагувала незалежність і активну громадянську позицію». От Енді взяв і написав. Або просто талановито вловив дух часу.

Ну і ще до Енді, мабуть, прийшли представники української технологічної громади і попросили, щоб він розповів на весь світ, що українці круті в інженерно-технічних дисциплінах :)

Так що рекомендую – купляйте книжку своїм дітям-підліткам, ставте зірочки на Амазоні та Якабу, розповідайте друзям та знайомим. Я вважаю, що нам потрібні божевільні українці на Місяці :)

Артеміда. Енді Вейр. – КМ-Букс, 2017

Artemis by Andy Weir, Crown, 2017

Оприлюднено в книжки та читання | Залишити коментар

Знову час купувати українське

89926779_318757595750856_628874888211333120_o

Приємно бачити, як українці в період кризи починають турбуватися не лише про себе, а й про свого ближнього. Я, зі свого боку, хочу нагадати про старий добрий заклик «Купуй українське!».

Коли ми закупаємо продукти або медичні товари – за наявності альтернатив – давайте обирати своє. Продажі українських товарів – це зарплати українців, які працюють на виробництвах.

Зараз усі відзначають збільшення споживання розважального контенту. Коли обираємо відео для перегляду – зробіть невелике зусилля і пошукайте контент українського виробництва або, принаймні, в українському перекладі. Це також рекламні та авторські доходи творців контенту, або, як мінімум – заробіток для перекладачів та акторів озвучки.

Звичайно, коли ми маємо справу з великими українськими підприємствами, ми, на жаль, не можемо бути впевнені, що усі їх власники будуть поводитися соціально відповідально. (Більше того, часто саме іноземні/міжнародні компанії вкладають в український персонал більше, ніж вітчизняні).

Але є один випадок, коли ми можемо бути впевнені – це малий і мікробізнес.

Гроші, які ми заплатимо малому бізнесу, точно підуть на хліб і розвиток йому і його родині. Тому давайте по можливості підтримаємо знайомі малі бізнеси – наскільки це можливо. Якщо є час і натхнення – можна навіть підійти проактивно, наприклад, запропонувати своєму перукарю заплатити зараз за майбутню стрижку з резервом місця в перший тиждень після закінчення карантину :)

Також не забуваємо, що кожна копійка, зароблена українцем – це внесок у стратегічну перемогу над окупантом.

Окреме звернення до малих підприємців, особливо до тих, хто «робителі», а не «продавателі». Не соромтеся просити про допомогу. Якщо ви добросовісно і чесно робили свою роботу, любили своїх клієнтів, то ви гарантовано заробили у них значну довіру і лояльність.

Довіра – це соціальний капітал, і саме зараз час пустити його у дію. Можу судити по собі – клієнти будуть раді підтримати вас усім, чим можуть. Як максимум – щось купити і підтримати фінансово, як мінімум – підказати, як змінити бізнес-модель, або банально запропонувати інший підробіток на час кризи.

Усім плідного тижня, витримки і сили духу у ці непрості часи.

(Фото від Rae Tian on Unsplash)

#вірусні_думки

П.С. Ініціативи на підтримку українського виробника і малого бізнесу:

Наталія Владімірова: #supportSMB челендж для бізнесу: робимо знижки для МСБ та самі замовляємо у них.

USAID: акція #КупуйУМалих

Владислав Чечоткін: «підтримуй українське».

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

Слідкуйте за диханням

Як людина, яка має великий досвід віддаленої роботи, я з усмішкою поставився до попереджень про те, що карантин може призвести до масових психічних розладів. Зараз я бачу, що помилявся.

«Я спокійний!» – майже кричить мені в телефон один співрозмовник, розмовляючи помітно швидше і гучніше звичайного. Так, він зазвичай спокійний і розважливий. Але не зараз.

«Я готовий до кризи!» – говорить інший, і починає розповідати про свою готовність із такою швидкістю і хвилюванням, і бажанням говорити, що ти розумієш, що найближчі 30 хвилин буде присвячено саме цьому, а не первинному предмету вашої розмови.

На підсвідомості виникає бажання просто підійти і обійняти його. Але ви не поруч. Та й заборонено, бо вірус.

«Я чую!» – обурено говорить третя, але насправді я відчуваю, що її увага знаходиться десь далеко.

Думаю, ви самі можете спостерегти немало подібних явищ навколо себе.

Що вже казати, якщо я сам – досвідчений інтроверт і людина, якій просто цікаво час від часу побути з собою – приблизно на третій день карантину почав ловити себе на таких імпульсах, яких я давно в собі не бачив.

Власне, моя підвищена активність у фейсбуці – це теж, здається, мій спосіб відреагувати, добрати контакту, осмислити, пристосуватися, допомогти – собі та іншим – навчитися жити у новій реальності.

Велика кількість людей з мого оточення, включно зі мною, демонструє очевидні зміни в своїй поведінці – хтось втрачає уважність, хтось починає заводитися з півобороту, хтось підвищує говірливість, хтось, навпаки, відмовчується, хтось агресує, хтось тікає. Варіантів багато. Це нормально, і я відчуваю глибоке розуміння і співчуття до такої поведінки.

Але прикро, що саме у ту хвилину, коли ми потребуємо кращої взаємодії та підтримки – як в особистому житті, так і в роботі, так і в громадському житті – ми своєю неадекватністю можемо поранити одне одного, або зашкодити цінним для нас стосункам.

Відчувати гнів, страх, розгубленість, вразливість – це нормально. Не встигати усе – це нормально. Тим більше нормально відчувати це у ці дні. Ви не маєте бути суперменом або вандервумен.

Що можна зробити? Проводити регулярну перевірку себе на адекватність.

Я маю дві поради: просту і складнішу.

Перша – слідкуйте за своїм диханням. Просто зараз зверніть увагу на те, як ви дихаєте (і чи дихаєте взагалі). Наше дихання – його частота, глибина, ритмічність – дуже добре вказує на наш поточний стан. І воно ж є чудовим способом впливу на цей стан.

Я, наприклад, люблю дихати глибоко і відносно повільно, і часто відчуваю дискомфорт у контакті з людьми, які дихають швидко. Що робити – намагаюся пришвидшити дихання. Або прошу іншу людину уповільнитися.

Споглядайте своє дихання, оцінюйте – чи воно вам подобається, чи воно відповідає тому, що ви самі думаєте про себе або про свій поточний стан. Якщо ви раніше цього не пробували, є хороший шанс спіймати парочку цікавих усвідомлень.

Друга – зверніться за професійною допомогою. З кожним роком в нашій країні більшає кількість людей з психологічною освітою і практикою. На жаль, не можна гарантувати, що кожна людина з дипломом/сертифікатом – професіонал, але вибір реально великий. І мати кваліфіковану психологічну підтримку в часи кризи – це розумний вибір людини, яка турбується про себе і своє оточення.

Усім добра.

(Фото від Andrea Piacquadio із Pexels)

Оприлюднено в душа, жити і перемагати, скажу від себе | Позначки: , , | 1 коментар

Усвідомлення Шевченка

Як любитель грунтовного підходу, підчитую “Шевченків міф України” Оксани Забужко. Хто може витримати речення довжиною в чверть сторінки – рекомендую. Thought- and soul-provoking, як то кажуть.
Для легшого чтива рекомендую Шевченковий “Журнал” 1857-58 років. Російською він писав не гірше, ніж українською.
Це і є наш «авторський міф» у чистому вигляді, і, від Данте почавши, він супроводжуватиме новочасну історію культури, «спасаючи» загрожені суспільства власне на переломових етапах (неминуче ознаменованих глибокими духовними кризами).
Неомильний критерій, за яким відокремити його від міфів дрібніших, так само нескладно, як відділити олійну плівку від поверхні води, — то власне ця органічно-жива і водночас символічна зрощеність мікро- й макросвітів: творець авторського міфа дослівно «платить» власним життям, усією його чуттєвою й смисловою достовірністю цілокупно, за метафізичну істину свого квазілітературного універсалістського послання — без перебільшення офірує своє життя, цілеспрямовано — і, як правило, свідомо — підпорядковує його стихійну фактичність логіці буттєвого оприсутнення божистої істини, роблячи плоть (власного життя) — словом (універсального значення)“.
– Оксана Забужко, “Шевченків міф України” (скорочено)
Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучать ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил, и которые, наконец, лишили меня свободы, которые несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку крапаю“.
– Тарас Шевченко, “Журнал”, 1 липня 1857 року.
… мусимо визнати, що поетична трансформація власного життя в художньо-цілісний національний міф чи не найповніше відповідає справді-таки вічній, бо сутнісній, сенсожиттєвій людській потребі в абсолютній повноті особистісної самореалізації. Викінчене, в-собі-завершене і представлене естетичному спогляданню як художній текст, життя національного міфотворця передається в спадок наступним поколінням саме як життя справджене, життя здійсненого призначення, а значить, воістину вічний міф”.
– Оксана Забужко, “Шевченків міф України” (скорочено)
Оприлюднено в душа, жити і перемагати, книжки та читання, культурне, цитатник, історичне | Залишити коментар

1:45 ночі, 26 квітня 1986 року

via 1:45 ночі, 26 квітня 1986 року

Для мене це сильніше, ніж цілий серіал HBO.

Цитата | Posted on by | Позначки: | 1 коментар

Де наше братерство?

Катастрофа України останніх років – в недостатку солідарності, братерства, шанування. Коли у країні немає солідарності – з’являються популісти.

На жаль, це глобальний феномен, і ми тут не єдині.

Гаслом Французької революції було “Свобода, Рівність, Братерство”. Це ж гасло лишається актуальним і для України.

Після 1991-го українці отримали багато свободи, таку-сяку рівність, і зовсім ніякого братерства.

Штучно, насильно насаджений колективізм совка надав специфічного присмаку і надовго згидив будь-яку спільну дію, навіть самі слова «колективний», «спільний», «громадський».

Навіть з’явився міф про «вроджений індивідуалізм українців».

(Хоча при цьому чи не найсильніше відчуття, яке згадують учасники Майдану – саме відчуття єдності та взаємної довіри).

Не бажаючи нікого образити, я спостерігаю, що прихильниками Пороха (не взагалі, а у цьому раунді голосування) є все ж таки трохи більше освічені, більше поінформовані, більш самостійні і відповідальні, та й загалом на поточний момент благополучні люди, ніж виборці Зеленського. Більше того – значна частина прихильників Порошенка вважають, що вони вболівають не стільки за своє особисте благо (бо багато прихильників Пороха навряд чи багатші за середнього виборця Зеленського), скільки за долю країни.

Але ці люди забули, що, навіть якщо вони тричі праві у своєму розумінні реального стану речей у країні, поруч із ними живуть люди, для яких це зовсім неочевидно. І ці умовні прихильники Пороха нічого не зробили для того, щоби пояснити свою думку опонентам.

При цьому «пояснення думки» не означає просто розмову в довірчій обстановці (хоча і це вже великий успіх). Цілком очевидно, що виборці Зеленського перебувають у таких особистих обставинах, мають такий особистий життєвий досвід, такий рівень освіти і такий спосіб мислення, що вони, навіть якщо спробують послухати прибічників Порошенка, не зрозуміють їх аргументів. І, очевидно не приймуть їх.

Єдиний надійний спосіб порозумітися з іншою людини – стати з нею на один рівень, як кажуть англійці, “вдіти їхні капці”. Підозрюю, утім, що далеко не всі прихильники Пороха зможуть чи захочуть примірити на себе досвід та стан прихильників Зеленського. Тоді єдиний спосіб, що залишається – поставити кожного “інакшого” співгромадянина в ті умови, в яких перебуваєш ти сам. Тобто дати йому такий самий рівень і якість освіти, такий самий матеріальний стан, дати можливість пережити такі ж життєві досвіди, які пережив ти. (А найкраще – пережити разом із тобою). І це, звичайно, не зробиш за два тижні, що лишилися до другого туру.

Але в принципі, це можливо. Так чи інакше, Україна або прийде до солідарності, або припинить існувати як країна. Питання тільки в тому, як ця солідарність буде досягнута.

Ця солідарність може бути досягнута швидко – єдиним шоковим досвідом, який об’єднає нас навколо єдиних, простих цінностей, тимчасово зробивши інші несуттєвими. Як правило, таким досвідом буває війна, яка забирає мінімум десяту частину населення і гарантовано торкається кожної родини, кожної людини. Ми про це мало знаємо, але саме після жахливих втрат Першої Світової Війни Велика Британія запровадила програму доступного житла і підвищеного соціального захисту, а також у 1918 році надала виборче право усім чоловікам і 40% жінок. Тоді ж широко розквітнув профспілковий рух, що дав прояв цілком природному солідаризму людей, які працюють поруч та об’єднані єдиним технологічним процесом.

Цілком невипадково саме після Другої Світової виникла незалежна єврейська держава (яка цілком невипадково мала сильний колективно-соціалістичний ухил).

Солідарність може бути досягнутою і повільніше, шляхом дій, спрямованих на створення єдиного досвіду для всіх громадян у мирний час. Це, звичайно, єдина і чітко впроваджена шкільна освіта, спрямована не лише на знання, але й на виховання однакових цінностей.

Це впровадження нових традицій, які відображають бажане бачення країни (причому тон у їх запровадженні задає еліта, у тому числі представники влади та «зірки»).

У багатьох країнах – це обов’язкова військова служба, причому в Ізраїлі вона поширюється і на жінок.

Так кожен громадянин отримує спільний досвід командної роботи, взаємодії із представниками інших класів чи географічних регіонів, навички цивільної оброни та першої допомоги. Іншими словами, створюються середовища, засновані на рівності, повазі та довірі одне до одного.

Цілком очевидно, що в солідаризмі зацікавлені в першу чергу люди, які мислять поняттями нації, єдиної країни, єдиного проекту успіху для цілого народу, а не тільки для себе чи своєї групки близьких та знайомих. Люди, які не відділяють себе від решти населення країни, вважаючи своїх співгромадян «тупими», «бидлом», «зрадниками», «злодіями» тощо. Навіть якщо вони вважають, що ці співгромадяни у чомусь не дотягують до їхніх особистих високих моральних, культурних або освітніх стандартів, то вважають це не їх виною, а бідою. Бідою своєї, спільної нації. Бідою, яка може бути виправленою не тільки шляхом розстрілу чи вигнання їх з країни, але шляхом дбайливих, поступових і цілеспрямованих дій із підвищення народної освіти, зростання добробуту, набуття конкретного досвіду спільної праці на благо цілої країни.

Цей текст, очевидно, стосується не лише людей, залучених просто зараз у протистояння за лінією порошенківці-зеленківці, а усіх інших громадян України, які вважають себе одночасно патріотами і в чомусь вищими за інших своїх громадян. Єдина вищість доступна справжньому патріоту – це вищий рівень відповідальності за свою громаду, свій народ.

Так що якщо після закінчення цього божевільного року у нас ще залишиться якась група людей, які вважатимуть за необхідне створення єдиної української нації і вважатимуть себе спроможними до такого чину, їм варто пригадати слова чоловіка, який залишив українцям поради на всі випадки бурхливого національного будівництва:

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Оприлюднено в скажу від себе | Залишити коментар

30% за Зе, або висновки для громадянина (лонгрід)

Феномен Зе вже став явищем та покажчиком стану українського суспільства. І для тих, хто збирається жити в Україні ще довго, і по можливості якісно і достойно, час визначитися, що ж із цим феноменом робити. А також морально підготуватися до того, що робити, якщо він все ж таки стане президентом. А ще – як же жити поруч із третиною співгромадян, які збираються призначити його на посаду президента нашої з ними країни.

1. Готуйся до гіршого

Отже, відкладаємо шок і тремкіт у сторону, прикручуємо рівень огиди, гніву та розчарування. І уявно переносимося у ранок 22-го квітня, коли перші цифри підрахунку оприявнюють перемогу зеленого кандидата.

(Варто сказати, що негайної катастрофи не відбудеться: влада зберігається за чинним президентом і його командою приблизно до 3-го червня 2019 року. Якщо стара і нова команди проявлять мінімальну державну мудрість, цей проміжок дозволить провести зміну президента без раптових провалів у військовій політиці, зовнішніх стосунках та інших сферах, за які відповідає президент. А також дасть новачку-пересмішнику ще хоча б місяць прискореної підготовки до тої роботи, яку йому доручив український народ).

(Також залишаються на місці парламент та уряд. Вони поміняються аж у жовтні-листопаді)

А от після 3-го червня почнеться велике випробування. Не заглиблюючись у детальний аналіз, у гіршому випадку ми з нього вийдемо із значними втратами – життів, територій, грошей, гідності і самоповаги. Можливо, втратимо частину суверенітету і станемо об’єктомпоступового, удавчо повільного, але впертого заковтування нашої країни Московією – приблизно те, що ми мали нещастя спостерігати року з 2009-го року після перемоги Януковича. До речі, аналогічний сценарій дехто прогнозує і після перемоги Її, тільки ще повільніший і прихованіший. Зрештою, варто відзначити, що ми як нація і так помітно сповзаємо у бік «руського міру» навіть за чинного президента…

Як на мене, найбільший і найстрашніший ризик – що хаос відбудеться не болісно і відносно швидко, як було у 2014-му та 2015-му, а болісно і довго, тобто ми перетворимося в такий собі Сомалі або Сирію Східної Європи, де покоління за поколінням дітей будуть виростати з автоматом в руках, не знаючи, що таке школа, і маючи найбільшою мрією свого життя стати князьком місцевого бандитсько-феодального угрупування.

2. Робота із помилками. Чого бракує країні?

Отже, 22-ге квітня 2019 року. Хтось спішно пакує валізи й домовляється із родичами за кордоном. Хтось готується до мобілізації, зізвонюючись із побратимами. Хтось судорожно кліпає соцмережами, розбавляючи свій розпач, гнів і безпорадність.

І десь між тим усім хтось зі свідомих, відповідальних громадян, ставить собі питання: “Як же так сталося?! Що ми зробили не так?”

У мене є відповідь: ми не вкладалися в інституції.

Читати далі

Оприлюднено в думай глобально, жити і перемагати, культурне, скажу від себе, хроніки руїни, історичне | Позначки: , , | Залишити коментар

На захист Віталія Марківа

Є у мене стійке відчуття, що зі справи Віталія Марківа намагаються зробити черговий процес Шварцбарда, коли в італійській та європейській масовій свідомості намагаються українців, які є жертвами російської агресії, вкотре затаврувати вбивцями, а справжніх вбивць і розбійників зобразити невинними, виправдати або навіть прославити.

Я не знаю усіх юридичних деталей справи, але мене не перестає розривати відпочаткова абсурдність звинувачення – адже виглядає так, що українського вояка судять за те, що він захищав свою державу і воював проти терористів.

Прочитавши останню новину про допит Віталія Марківа у суді, мені так стало боляче і гірко на душі, що в голові одразу склався текст, який би мені хотілося, щоби почули італійці, що стежать за процесом.

Цей текст, вочевидь, є моєю особистою емоційною реакцією і в жодному разі не має розглядатися як чиясь офіційна позиція – я поважаю професіоналізм італійських адвокатів Віталія і вірю, що вони якісно роблять свою роботу. Але разом із тим я жорстоко обурений діями італійської прокуратури та італійських журналістів, що намагаються очорнити Віталія, більше того – повісити на воїна тавро кримінального злочинця.

Прошу вважати це моєю підтримкою для родичів та близьких Віталія і всіх, хто співчуває його справі.

Отже:

Читати далі

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар

12 найпопулярніших постів Тронка-блогу за всю історію існування

Цього року моєму блогові виповнюється вісім років. Були часи, коли я писав два і більше пости на тиждень, були часи, коли життя відкликало мене в інші справи, і блог замовкав на місяці.

У кожному разі, думки виникали, почуття вирували і пости писалися. Нижче – рейтинг 12 найпопулярніших постів за всю історію блогу. Читати далі

Оприлюднено в рекомендую | Позначки: | Залишити коментар

За кого голосувати – 2. Хто з чотирьох?

У попередньому дописі я обгрунтував те, що треба голосувати за людину, яка реально зможе стати президентом, тобто вміє бути професійним політиком, довела це на практиці і має свою команду, щоби сформувати адміністрацію президента, “президентську квоту” в уряді, і бажано політичну силу, яка підтримає його політику у парламенті.

Наразі, виходячи з тих, хто вже заявився в кандидати або очевидно заявиться, було виявлено чотири реальні варіанти (в алфавітному порядку, щоби хтось не образився):

  • Гриценко
  • Порошенко
  • Садовий
  • Тимошенко

Далі підуть мої зовсім суб’єктивні міркування, які просто грунтуються на уважному читанні преси, деякій інформації з-за лаштунків і власному аналізі та небайдужому спостереженні за політичним життям нашої країни протягом останніх 10-15 років. Читати далі

Оприлюднено в пряма дія, скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар