Мова – це також про гроші. Великі гроші.

Якщо хтось ще не знайомий з економічним аспектом протистояння україномовного і російськомовного культурного продукту, ось вам коротка цитата від Антона Мартинова: “Цей бізнес працює так, що якщо ти продаєш 3 тисячі екземплярів книжки, то вона виходить на беззбитковість. Зробити це на ринку, де носіїв російської мови 250 мільйонів набагато простіше, ніж продати 3 тисячі на ринку, де носіїв української 30 мільйонів“.

Те ж саме стосується будь-якого відео-, аудіо-, чи я вже не кажу театрального контенту. Плюс не забуваємо, що платоспроможність середнього російськомовного читача мінімум удвічі вища за платоспроможність україномовного. На цьому ринку ми – в меншості. Ми – андердоги та аутсайдери. Просто за умовами цієї гри, за об`єктивними числовими показниками. Саме тому українська мова потребує захисту, а будь-який україномовний культурний продукт – розумної та свідомої підтримки.

Ну і щоби двічі не вставати, боротьба нашого північного сусіда за збільшення російськомовного населення (і зменшення населення іншомовного) – це в тому числі й боротьба за гроші. За своє життя у 60-70 років середня людина споживає культурного продукту – відео, новин, пісень – на десятки тисяч доларів. Долучити дитину до певної мови – це отримати ще одного споживача культурного продукту на все життя цієї людини. Якщо вона у дорослому віці свідомо не змінить мову на іншу.

Так що мова – це також про гроші. Великі гроші.

 

Бонус-трек: ФБ-спільнота, де друкуються історії реальних людей, які перейшли на українську.

До теми:

Оприлюднено в бізнес / економіка, думай глобально, скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

Уроки історії: президент війни повинен перемагати

Munich poster

Минулого року, коли Порошенко програвав вибори Зеленському, я не сильно вдавався у причини поразки. Я намагався виробити для себе (і всіх притомних громадян України) спосіб існування у новій, зеленській реальності. І головне – знайти шлях для того, щоби такої поразки України більше не ставалося в осяжній історичній перспективі.

З того часу минув рік, пристрасті вляглися і знову розпалилися. Я почав слухати – і з великим задоволенням продовжую – слухати багатосерійний аудіосеріал про історію Візантії. А ще учора подивився «Мюнхен» Спілберга. А тут ще річниця зміни президента, а заодно черговий раунд переслідування Порошенка. І ось які цікаві порівняння прийшли мені у голову.

Порошенко – можливо спочатку знехотя, але ближче до виборів більш рішуче – позиціонувався як президент війни. Це потужна позиція для ствердження своєї легітимності, але так само й небезпечна.

Проблема в тому, що якщо ти президент війни, то ти повинен перемагати.

Протягом 7-9 століття у Візантійській імперії досить часто змінювалися імператорські династії. Одною з важливих причин цього був той факт, що імперія перебувала у глибокій кризі. Криза була викликана тим, що велика Римська імперія всього за вісім років, з 634 по 642 роки, втратила дві третини своєї території – багаті провінції Сирії та Єгипту з найбільшими містами – Антиохією та Олександрією. Ці землі були завойовані арабами-мусульманами, які з’явилися наче нізвідки. Доходи скарбниці скоротилися на 75%. Араби продовжували щорічні рейди по візантійській Анатолії, усі досвідчені солдати Візантії були винищені в битвах, новим не було чим платити, імперія опинилася на межі загибелі.

Читати далі

Оприлюднено в думай глобально, жити і перемагати, скажу від себе, історичне | Позначки: , , , | Залишити коментар

Артеміда. Енді Вейр

Artemida_original_smallЦю книжку варто було б купити тільки за те, що одним з її головних героїв є українець.

А Енді Вейр, до речі – це той письменник-любитель, який написав «Марсіянина», по якому зняли кіно з Метом Деймоном.

Анотацію можна почитати на фото, тому одразу перейду до вражень.

Я виріс на класичній науковій фантастиці 1940-1960-х років. Гайнлайн, Кларк, Бредбері, Азімов. Відповідно маю досить високу планку до тексту і, звичайно же, усталені стереотипи.

Події відбуваються на колонії землян на Місяці. Ок, тут одразу цілий пучок асоціацій. У мене, в першу чергу – неперевершена класика Роберта Гайнлайна «Місяць – сувора хазяйка» (“Moon is a Harsh Mistress”). Від нього і будемо відштовхуватися.

Отже, що таке якісна наукова фантастика? Це добрий художній твір, поставлений в умовах добре продуманого майбутнього, яке, в принципі, відрізняється від сучасності тільки рівнем технічного розвитку і місцем дії (зазвичай поза Землею). Читати далі

Оприлюднено в книжки та читання | Залишити коментар

Знову час купувати українське

89926779_318757595750856_628874888211333120_o

Приємно бачити, як українці в період кризи починають турбуватися не лише про себе, а й про свого ближнього. Я, зі свого боку, хочу нагадати про старий добрий заклик «Купуй українське!».

Коли ми закупаємо продукти або медичні товари – за наявності альтернатив – давайте обирати своє. Продажі українських товарів – це зарплати українців, які працюють на виробництвах.

Зараз усі відзначають збільшення споживання розважального контенту. Коли обираємо відео для перегляду – зробіть невелике зусилля і пошукайте контент українського виробництва або, принаймні, в українському перекладі. Це також рекламні та авторські доходи творців контенту, або, як мінімум – заробіток для перекладачів та акторів озвучки.

Звичайно, коли ми маємо справу з великими українськими підприємствами, ми, на жаль, не можемо бути впевнені, що усі їх власники будуть поводитися соціально відповідально. (Більше того, часто саме іноземні/міжнародні компанії вкладають в український персонал більше, ніж вітчизняні).

Але є один випадок, коли ми можемо бути впевнені – це малий і мікробізнес.

Гроші, які ми заплатимо малому бізнесу, точно підуть на хліб і розвиток йому і його родині. Тому давайте по можливості підтримаємо знайомі малі бізнеси – наскільки це можливо. Якщо є час і натхнення – можна навіть підійти проактивно, наприклад, запропонувати своєму перукарю заплатити зараз за майбутню стрижку з резервом місця в перший тиждень після закінчення карантину :)

Також не забуваємо, що кожна копійка, зароблена українцем – це внесок у стратегічну перемогу над окупантом.

Окреме звернення до малих підприємців, особливо до тих, хто «робителі», а не «продавателі». Не соромтеся просити про допомогу. Якщо ви добросовісно і чесно робили свою роботу, любили своїх клієнтів, то ви гарантовано заробили у них значну довіру і лояльність.

Довіра – це соціальний капітал, і саме зараз час пустити його у дію. Можу судити по собі – клієнти будуть раді підтримати вас усім, чим можуть. Як максимум – щось купити і підтримати фінансово, як мінімум – підказати, як змінити бізнес-модель, або банально запропонувати інший підробіток на час кризи.

Усім плідного тижня, витримки і сили духу у ці непрості часи.

(Фото від Rae Tian on Unsplash)

#вірусні_думки

П.С. Ініціативи на підтримку українського виробника і малого бізнесу:

Наталія Владімірова: #supportSMB челендж для бізнесу: робимо знижки для МСБ та самі замовляємо у них.

USAID: акція #КупуйУМалих

Владислав Чечоткін: «підтримуй українське».

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

Слідкуйте за диханням

Як людина, яка має великий досвід віддаленої роботи, я з усмішкою поставився до попереджень про те, що карантин може призвести до масових психічних розладів. Зараз я бачу, що помилявся.

«Я спокійний!» – майже кричить мені в телефон один співрозмовник, розмовляючи помітно швидше і гучніше звичайного. Так, він зазвичай спокійний і розважливий. Але не зараз.

«Я готовий до кризи!» – говорить інший, і починає розповідати про свою готовність із такою швидкістю і хвилюванням, і бажанням говорити, що ти розумієш, що найближчі 30 хвилин буде присвячено саме цьому, а не первинному предмету вашої розмови.

На підсвідомості виникає бажання просто підійти і обійняти його. Але ви не поруч. Та й заборонено, бо вірус. Читати далі

Оприлюднено в душа, жити і перемагати, скажу від себе | Позначки: , , | 1 коментар

Усвідомлення Шевченка

Як любитель грунтовного підходу, підчитую “Шевченків міф України” Оксани Забужко. Хто може витримати речення довжиною в чверть сторінки – рекомендую. Thought- and soul-provoking, як то кажуть.
Для легшого чтива рекомендую Шевченковий “Журнал” 1857-58 років. Російською він писав не гірше, ніж українською.
Це і є наш «авторський міф» у чистому вигляді, і, від Данте почавши, він супроводжуватиме новочасну історію культури, «спасаючи» загрожені суспільства власне на переломових етапах (неминуче ознаменованих глибокими духовними кризами).
Неомильний критерій, за яким відокремити його від міфів дрібніших, так само нескладно, як відділити олійну плівку від поверхні води, — то власне ця органічно-жива і водночас символічна зрощеність мікро- й макросвітів: творець авторського міфа дослівно «платить» власним життям, усією його чуттєвою й смисловою достовірністю цілокупно, за метафізичну істину свого квазілітературного універсалістського послання — без перебільшення офірує своє життя, цілеспрямовано — і, як правило, свідомо — підпорядковує його стихійну фактичність логіці буттєвого оприсутнення божистої істини, роблячи плоть (власного життя) — словом (універсального значення)“.
– Оксана Забужко, “Шевченків міф України” (скорочено)
Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучать ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил, и которые, наконец, лишили меня свободы, которые несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку крапаю“.
– Тарас Шевченко, “Журнал”, 1 липня 1857 року.
… мусимо визнати, що поетична трансформація власного життя в художньо-цілісний національний міф чи не найповніше відповідає справді-таки вічній, бо сутнісній, сенсожиттєвій людській потребі в абсолютній повноті особистісної самореалізації. Викінчене, в-собі-завершене і представлене естетичному спогляданню як художній текст, життя національного міфотворця передається в спадок наступним поколінням саме як життя справджене, життя здійсненого призначення, а значить, воістину вічний міф”.
– Оксана Забужко, “Шевченків міф України” (скорочено)
Оприлюднено в душа, жити і перемагати, книжки та читання, культурне, цитатник, історичне | Залишити коментар

1:45 ночі, 26 квітня 1986 року

via 1:45 ночі, 26 квітня 1986 року

Для мене це сильніше, ніж цілий серіал HBO.

Цитата | Posted on by | Позначки: | 1 коментар

Де наше братерство?

Катастрофа України останніх років – в недостатку солідарності, братерства, шанування. Коли у країні немає солідарності – з’являються популісти.

На жаль, це глобальний феномен, і ми тут не єдині.

Гаслом Французької революції було “Свобода, Рівність, Братерство”. Це ж гасло лишається актуальним і для України.

Після 1991-го українці отримали багато свободи, таку-сяку рівність, і зовсім ніякого братерства.

Штучно, насильно насаджений колективізм совка надав специфічного присмаку і надовго згидив будь-яку спільну дію, навіть самі слова «колективний», «спільний», «громадський».

Навіть з’явився міф про «вроджений індивідуалізм українців».

(Хоча при цьому чи не найсильніше відчуття, яке згадують учасники Майдану – саме відчуття єдності та взаємної довіри).

Читати далі

Оприлюднено в скажу від себе | Залишити коментар

30% за Зе, або висновки для громадянина (лонгрід)

Феномен Зе вже став явищем та покажчиком стану українського суспільства. І для тих, хто збирається жити в Україні ще довго, і по можливості якісно і достойно, час визначитися, що ж із цим феноменом робити. А також морально підготуватися до того, що робити, якщо він все ж таки стане президентом. А ще – як же жити поруч із третиною співгромадян, які збираються призначити його на посаду президента нашої з ними країни.

1. Готуйся до гіршого

Отже, відкладаємо шок і тремкіт у сторону, прикручуємо рівень огиди, гніву та розчарування. І уявно переносимося у ранок 22-го квітня, коли перші цифри підрахунку оприявнюють перемогу зеленого кандидата.

(Варто сказати, що негайної катастрофи не відбудеться: влада зберігається за чинним президентом і його командою приблизно до 3-го червня 2019 року. Якщо стара і нова команди проявлять мінімальну державну мудрість, цей проміжок дозволить провести зміну президента без раптових провалів у військовій політиці, зовнішніх стосунках та інших сферах, за які відповідає президент. А також дасть новачку-пересмішнику ще хоча б місяць прискореної підготовки до тої роботи, яку йому доручив український народ).

(Також залишаються на місці парламент та уряд. Вони поміняються аж у жовтні-листопаді)

А от після 3-го червня почнеться велике випробування. Не заглиблюючись у детальний аналіз, у гіршому випадку ми з нього вийдемо із значними втратами – життів, територій, грошей, гідності і самоповаги. Можливо, втратимо частину суверенітету і станемо об’єктомпоступового, удавчо повільного, але впертого заковтування нашої країни Московією – приблизно те, що ми мали нещастя спостерігати року з 2009-го року після перемоги Януковича. До речі, аналогічний сценарій дехто прогнозує і після перемоги Її, тільки ще повільніший і прихованіший. Зрештою, варто відзначити, що ми як нація і так помітно сповзаємо у бік «руського міру» навіть за чинного президента…

Як на мене, найбільший і найстрашніший ризик – що хаос відбудеться не болісно і відносно швидко, як було у 2014-му та 2015-му, а болісно і довго, тобто ми перетворимося в такий собі Сомалі або Сирію Східної Європи, де покоління за поколінням дітей будуть виростати з автоматом в руках, не знаючи, що таке школа, і маючи найбільшою мрією свого життя стати князьком місцевого бандитсько-феодального угрупування.

2. Робота із помилками. Чого бракує країні?

Отже, 22-ге квітня 2019 року. Хтось спішно пакує валізи й домовляється із родичами за кордоном. Хтось готується до мобілізації, зізвонюючись із побратимами. Хтось судорожно кліпає соцмережами, розбавляючи свій розпач, гнів і безпорадність.

І десь між тим усім хтось зі свідомих, відповідальних громадян, ставить собі питання: “Як же так сталося?! Що ми зробили не так?”

У мене є відповідь: ми не вкладалися в інституції.

Читати далі

Оприлюднено в думай глобально, жити і перемагати, культурне, скажу від себе, хроніки руїни, історичне | Позначки: , , | Залишити коментар

На захист Віталія Марківа

Є у мене стійке відчуття, що зі справи Віталія Марківа намагаються зробити черговий процес Шварцбарда, коли в італійській та європейській масовій свідомості намагаються українців, які є жертвами російської агресії, вкотре затаврувати вбивцями, а справжніх вбивць і розбійників зобразити невинними, виправдати або навіть прославити.

Я не знаю усіх юридичних деталей справи, але мене не перестає розривати відпочаткова абсурдність звинувачення – адже виглядає так, що українського вояка судять за те, що він захищав свою державу і воював проти терористів.

Прочитавши останню новину про допит Віталія Марківа у суді, мені так стало боляче і гірко на душі, що в голові одразу склався текст, який би мені хотілося, щоби почули італійці, що стежать за процесом.

Цей текст, вочевидь, є моєю особистою емоційною реакцією і в жодному разі не має розглядатися як чиясь офіційна позиція – я поважаю професіоналізм італійських адвокатів Віталія і вірю, що вони якісно роблять свою роботу. Але разом із тим я жорстоко обурений діями італійської прокуратури та італійських журналістів, що намагаються очорнити Віталія, більше того – повісити на воїна тавро кримінального злочинця.

Прошу вважати це моєю підтримкою для родичів та близьких Віталія і всіх, хто співчуває його справі.

Отже:

Читати далі

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: , | Залишити коментар