Для чого голосувати на місцевих виборах?

Причина номер один: за якість вашого життя відповідає в першу чергу ваш депутат сільради/міськради, а не Порошенко або Яценюк. Наочно це демонструє рух «Чесно» у своїй листівці «Нахіба нам депутат?».

Причина номер два: якщо ви зацікавлені у появі нових облич у політиці, ви просто зобов’язані йти на місцеві вибори. Висування на виборах у міськ-сіль-раду потребує значно менших фінансових ресурсів і дає шанс активним громадянам, які не можуть собі дозволити залити округ товстим шаром листівок, гречки та пофарбованих парканів, але чисто фізично можуть просто обійти і особисто поспілкуватися із своїми виборцями, як це робила, наприклад, Ірина Федорів у Коцюбинському у 2010 році, або зараз робить Василь Гацько у Києві (хоча обійти весь тримільйонник трохи важче, ніж один квартал смт, тому аналогія не повна).

Причина номер три: саме на місцевих виборах відпрацьовуються технології виборів національних. Зокрема, ми вже бачимо, як новим законом влада встановила монополію партій, фактично ліквідувавши процедуру самовисування кандидатів до рад. Ми бачимо безліч нових партійних проектів, які відпрацьовують схеми «регіоналів під прикриттям», «гречка по-новому», «ми не олігархи, ми з народом» і т. ін.

Також ми бачимо, як чинна влада заблокувала входження нових партій у владу, підвищивщи прохідний барєр з 3% до 5%. Тобто тепер неможливе повторення історії успіху “Демократичного Альянсу” на місцевих виборах у Києві 2014 року, коли абсолютно нова партія без фінансового ресурсу, набравши 3% підтримки, таки прорвалася у тісне коло київських дерибанників.

На основі результатів саме цих місцевих виборів 25 жовтня буде визначатися політика цілої країни протягом найближчого року або двох.

Зрештою, не забуваємо, що політичний проект «ВО Свобода» увійшов у велику політику саме тоді, коли він переміг на (дуже неоднозначних) дострокових виборах у Тернопільську обласну раду 2009 року.

Отже, як каже Тернопільський Сірий ака Сергій Притула:

Репости і поширення в соцмережах вітаються і додають плюси в карму.

Оприлюднено в скажу від себе | Позначки: | Залишити коментар

За кого голосувати на місцевих виборах? Як визначається переможець? Хто балотується за моїм округом? Де знайти інформацію про кандидата?

Погані політики обираються добрими громадянами, які не ходять на вибори

(народна американська мудрість)

З нагоди чергових виборів вирішив зібрати в одному місці всю корисну інформацію, що зустрічається в інтернеті.

Базове джерело, звичайно – сайт Центральної виборчої комісії. Списки кандидатів, біографії тощо. Оптимізовану інформацію надає ресурс 25-10-2015 – вбиваєш в полі адресу, і маєш свій округ і списки всіх кандидатів. Ось, наприклад, як виглядає результат для міста Умань Черкаської області.

Як працює новий закон про місцеві вибори

«БіБіСі Україна» розповідає про п’ять новацій місцевих виборів: «привідкриті списки», підвищення прохідного бар’єра для партій, вибори мерів у два тури (у містах з понад 90 тис. мешканців), жіночу квоту у списках.

Українська правда пише на ту же тему: «Сюрпризи місцевих виборів: що треба знати, щоб не «зламати мозок».

Український кризовий медіа-центр унаочнив новели закону в інфографіці:regional-vote-ukr-03-3

Хто балотується в моєму місті? Де знайти інформацію про кандидатів?

Сайт «Місцеві вибори 2015» від «Чесно». Зібрано інформацію по всіх регіонах України, як мінімум, по кандидатах/депутатах обласного рівня. Можна, наприклад, дізнатися, чому депутати Хмельницької ради не пишуть депутатські запити або хто з депутатів запорізької міської ради злісно прогулює засідання.

Схожий сервіс пропонує «Слово і діло»: рейтинг (без)відповідальності мерів українських міст. Редакція сайту ретельно відстежувала обіцянки міських голів та їх виконання. Наразі найбільш ефективним мером значиться голова Кіровограда Іван Марковський, найменш ефективним – голова Чернігова Олександр Соколов.

Нарешті, канал «24» створив спеціальний сайт «Вибори-2015», де можна також знайти інформацію про кандидатів або, наприклад, про розмір грошових застав, які вносили кандидати у мери в різних містах України.

Київ

Кияни можуть знайти відповідь на вищевказані питання на сайті DreamKyiv Спецпроект «Місцеві вибори-2015».

Побіжний огляд кандидатів на посаду міського голови Києва від них же.

Організація виборів та контроль виборчого процесу

Якщо ви або хтось із ваших знайомих працює у виборчій комісії, ще не пізно відвідати систему онлайн-навчання членів виборчих комісій «Виборком». Сайт розкажує і показує, як організувати й провести вибори на дільниці. Відеолекції, друковані матеріали, зразки документів. Як на мене, мегакорисна ініціатива.

Громадянська мережа «ОПОРА» моніторить дотримання виборчого законодавства по всій країні і навіть роздає спеціальний додаток під Андроїд в допомогу свідомомому виборцю.

Огляд політичних партій на виборах-2015

Нові партії (які не є вже такими новими): публікація руху «Чесно»: Шпаргалка виборцю: нові партії

Хто з парламентських партій виконує програмні обіцянки – проект від «ВоксЮкрейн».

Огляд рейтингів партій та кандидатів від Володимира Фесенка (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса)

Багато рейтингів кандидатів у мери та партій на виборах по містах України – від Ужгорода до Миколаєва.

Сім порад виборцю від Юрія Романенка, або практичний курс лайнознавства :).

Додатково можна прочитати матеріали, присвячені попереднім виборам – усі обличчя, по суті, ті ж самі :)

Як маєте щось додати – сміливо скидайте в коменти.

Репост і поширення цієї статті покращує карму і сприяє політичному одужанню країни.

Оприлюднено в Київ, рекомендую, самоорганізація / спільна дія, інтернетне | Позначки: , | Залишити коментар

Курси і тренінги з підприємництва

Однією із моїх нав’язливих ідей є відродження культури підприємництва в Україні. І ось ця ідея почала опановувати маси. До вашої уваги – підприємницькі програми від трьох різних постачальників у Києві (описи програм взято з сайтів постачальників):

10 жовтня 2015 року. Одноденний бізнес-практикум «Як створювати бізнес в Україні» від Startup Ukraine. У Startup Ukraine є й грунтовніші програми – дивіться на сайті.

Під час бізнес-практикуму будуть розглянуті основні етапи бізнесу, для новачків у цій сфері. А саме:
– Розробка актуальної бізнес-ідеї;
– Аналіз ринку і вибір своєї ніші на ньому;
– Етапи виходу на ринок нового продукту;
– Основи продажів через Інтернет;
– Фінанси і стратегічне планування.

Вартість: 450-650 грн.

15-18 жовтня 2015 року. Лекторій «Вільної школи підприємництва».

Програма: три питання замість однієї теми. Перший – вивчення досвіду працюючих бізнесів (запуск підприємства, маркетинг, робота з персоналом і клієнтами). Другий – вільні ринкові ніші для створення своєї справи. Третій – юридичні, фінансові та адміністративні питання роботи бізнесу в Україні.

Вартість: 1500 грн.

15 жовтня – 21 листопада 2015 року. Школа Українського Підприємництва від «Часопису».

Школа Українського Підприємництва — це інтенсивна навчально-практична програма для тих, хто починає власну справу або прагне розвинути вже існуючий бізнес, яка поєднає теорію та практику побудови власного бізнесу у супроводі 20 досвідчених менторів. Формат програми — модульна система, поєднання навчальних сесій, воркшопів, майстер-класів, тематичних зустрічей, семінарів з базових бізнес-тем та індивідуальних консультацій.

Вартість: вона є, але суми ніде не вказано.

Оприлюднено в бізнес / економіка, паростки майбутнього | Позначки: | Залишити коментар

Карел Чапек. «Мати», 1938

Зустрів цей твір випадково, у пошуках «Війни з саламандрами» Чапека. Прочитав і досі не відпускає. Чапек – великий майстер, і ця п’єса дуже на часі. Про матерів і солдатів, про війну та обов’язок, про батьків та дітей. Про жіноче й чоловіче. Про мертвих, і живих, і ненароджених. Жодного зайвого слова. Я наводжу тільки фрагменти для ознайомлення, але читати треба все.

Карел Чапек. «Мати» (Matka), 1938

Дійові особи:

Мати
Батько, офіцер, що загинув в колоніальній війні у Африці 17 років тому.
Діти – п’ятеро братів:
Онджей (Ондра) – лікар
Їржи (Їрка) – авіатор
Корнель – офіцер, прибічник уряду, противник революції
Петр – журналіст (?), прибічник революції
Тоні – поет
Дідусь
Чоловічий голос із приймача
Жіночий голос із приймача

***

Усі дії відбуваються у батьковому кабінеті.

Батьків кабінет; вікна розчинені навстіж. На середній стіні — портрет Батька в офіцерському мундирі; обабіч нього розвішані шаблі, рапіри, пістолети й рушниці, люльки з довгими цибухами, різні пам’ятки з колоніальних експедицій: списи, щити, луки й стріли, ятагани, а також мисливські трофеї: оленячі роги, голови антилоп тощо. Бічні стіни зайняті книжковими полицями, різьбленими шафами, стояком із начищеними рушницями, завішані східними тканинами, географічними картами, шкурами диких звірів. Взагалі кабінет переповнений усяким чоловічим причандаллям: на масивному письмовому столі словники, глобус, люльки, порожні шрапнельні набої замість прес-пап’є, скриньки для тютюну тощо; турецька канапа, витерті крісла, обшмугляні дзиґлики, арабський столик із шахівницею, ще один столик із дорожнім грамофоном; на шафах офіцерські кашкети й шоломи, а до того ж повсюди то химерні статуетки, то негритянські маски, то ще якась екзотика,— одне слово, все те, що його років двадцять-тридцять тому привозили як сувеніри з колоній чи далеких країв. Усе це вже на перший погляд здається дуже старосвітським, аж ветхим; у кабінеті, так би мовити, не чути духу житла, він схожий скоріш на родинний музей.

 

Дія перша:

 

Б а т ь к о. Та що ти, голубко! Таке придумала. Ну як би я міг їх псувати? Адже я вже… скільки це років?

М а т и. Невже сам не знаєш? Сімнадцять.

Б а т ь к о. Так багато?.. Ну, то коли хтось уже сімнадцять років мертвий, від нього лишається так мало, любонько. Що рік, то його меншає й меншає. Я вже ні на що не придатен, серденько. Хіба лиш на те, щоб тут на згадку про мене порох витирали.

М а т и. Однаково ти їх вабиш. Того вони й пхаються сюди весь час. Це все ж таки щось означає для хлопців: тато солдат, тато герой! Я бачу, як воно їх чарує. Завжди чарувало.

Б а т ь к о. Не треба було розповідати їм про мене, серденько. Це твоя помилка.

М а т и. Не треба було розповідати? Що це ти балакаєш? А хто ж іще має зберігати пам’ять про тебе, як не я? Адже відколи тебе пе стало, Ріхарде, чи багато я мала втіхи, крім дітей та споминів про тебе? Я знаю свій обов’язок перед тобою, коханий мій. Чи багато є дітей, що можуть так пишатися своїм батьком?.. Ти не уявляєш, що це означало для наших хлопців То невже я мала позбавити їх цього?

Б а т ь к о. Ти перебільшуєш, люба. Не сердься, але щодо цього ти завжди перебільшувала. Яке там геройство! Нічого надзвичайного там не було. Така собі дрібна сутичка з тубільцями… та ще ж нас і побито.

М а т и. Я знаю, ти завжди так кажеш. Але ваш генерал тоді сам написав мені: «Шановна пані! Ви оплакуєте героя. Ваш чоловік сам зголосився взяти участь у найнебезпечнішій операції…»

Б а т ь к о. Та це ж тільки говориться так, серденько. Він тільки хотів якось утішити тебе, коли вже… таке зі мною сталось. Яке там геройство! Когось треба було послати. Якби не зголосився я, пішов би хтось інший. От і все.

М а т и. Але в того іншого, може, не було б п’ятьох дітей, Ріхарде!

Б а т ь к о. Може, й так; та коли в когось п’ятеро дітей, це ще не означає, що він повинен бути поганим солдатом, любонько. Одне слово, я не зробив нічого надзвичайного… але ти цього не зрозумієш, люба: в бою людина мислить зовсім інакше. Це важко пояснити. Сторонньому воно, може, здається, бозна-яким геройством, але тобі самому… Просто так треба, і все. Той фланг треба було прикрити. Ось дивись: тут наступали головні сили, а отут збоку лишався прохід у горах. І той прохід ми мали зайняти невеликим загоном. Оце й усе. П’ятдесят двоє вбитих, тільки й того. Велике діло!

М а т и. П’ятдесят двоє вбитих… А всього скільки вас було?

Б а т ь к о. Ну… п’ятдесят двоє й було.

 

***

Мати і син Ондра, який був лікарем і помер в Африці, досліджуючи нову хворобу.

 

М а т и. От бач, Ондро! Хіба твоя смерть не була даремна? І непотрібна нікому?

О н д р а. Ні, матусю. Ти тільки цього не розумієш

Мати. Авжеж, не розумію. Я, мабуть, ніколи вас не розуміла. Я раз у раз чую це… від Їрки і від обох близнят: «Мамо, ти цього не розумієш…» Не розумію. Не розумію! Господи, я вже сама себе перестаю розуміти. Адже ви — часточки мого тіла. Та й ти, Ріхарде, ввійшов у мене й став моїм тілом і душею. І я вас не розумію? Що ж у вас є таке особливе, таке страшенно своє, що я вже й зрозуміти вас не здатна?

О н д р а (підходить до неї). Матусю, тобі не можна хвилюватись. У тебе слабе серце, тобі це шкодить.

М а т и. Не перебивай! Чого ж я вас так добре розуміла, поки ви були малі, пам’ятаєш, Ондро? Коли хтось із вас надворі, бувало, заб’є коліно, я це вдома відчувала й зразу вибігала… А коли ви всі сиділи за столом, я так глибоко почувала? це — я, Це все — я. Прямо всім тілом відчувала: оці діти — то я! А тепер: «Мамо, ти цього не розумієш…» Ріхарде, що це вступило в наших дітей – таке чуже й… вороже мені?

Б а т ь к о. Бач, рідненька, вони вже дорослі… і в них є свої інтереси.

М а т и. А я завжди знала тільки їхні інтереси, розумієш? Ви всі думаєте про свої справи, свою честь, своє покликання й ще бозна про що — таке велике, що я й справді його не розумію. А я… я весь вік думала тільки про вас. Я ніколи не знала іншого покликання, крім вас. Я знаю, в цьому не було нічого великого—тільки клопотатись та любити… Та коли я вам, п’ятьом дітям, подавала на стіл страву, для мене це було наче якийсь обряд. Ондро, Ондро, ти й гадки не маєш, як порожньо за столом без тебе!

 

***

Дія відбувається у тій же кімнаті, входить Петр, який був одним з провідників революції.

 

Б а т ь к о (підводиться). Чим ти її так налякав, Петре? І скажи, будь ласка, звідки ти тут узявся взагалі?

О н д р а. Хвилиночку, тату. (Обертає Петра до світла й дивиться йому на чоло). Отакої! Одна, дві. (Розхристує йому сорочку й торкає пальцем груди). Одна, дві, три. Оця пройшла прямо крізь серце.

Б а т ь к о. Покажи-но. Гарно влучено!… Що за диво — це схоже на… Ми були якось розстріляли одного араба. Хлопче, як це з тобою сталося?

П е т p. І мене розстріляли, тату.

Б а т ь к о. Ого! І стріляли солдати?

П е т p. Солдати, татусю.

Б а т ь к о. Сподіваюсь, не за зраду, Петре?

Петр. Ні, тату. Я боровся за велику… й благородну
справу.

Б а т ь к о. Проти солдатів? Щось не віриться, хлопче

П е т p. На нашому боці теж є солдати, тату.

Б а т ь к о. З обох боків — солдати?

П е т p. Так.

Б а т ь к о. Наші проти наших?

П е т p. Так, тату.

 

***

Б а т ь к о. Правда: люди завжди за щось умирали, той за те, а той за те; інакше, мабуть, не можна. Але часом мені думається: якби я тепер був полковником або генералом у відставці й жив тут із вами та матусею — писав би мемуари й копав землю в садку… Непогано було б; хлопці. Що не кажи, а життя — це життя; принаймні можеш робити щось. Я знаю, ви всі віддали життя за щось велике: Ондра — за науку, а Їржа — за технічний прогрес, а Петр — за що, власне, ти загинув, Петричку?

П е т p (розставляючи фігури на шахівниці), За рівність і свободу, тату.

Б а т ь к о. Ага. А я за короля, вітчизну і честь прапора. А може, за те, що наш полковник віддав дурний наказ; та чи не однаково тепер? Усе це великі й прекрасні речі, та тільки… знаєте, я довше від усіх вас мертвий, то можу вам сказати: непогано було б і пожити ще трохи. Я дуже любив життя, діти. Страшенно любив. І тепер, дивлячись на вас, думаю: може, хто з цих хлопців колись справді зробив би щось путяще… або й визначне. А так — хто ви? Герої, та й усе. Шкода, хлопці. Ви б могли ще пожити.

 

***

Невдовзі на країну нападає агресивний сусід.

 

Ж і н о ч и й г о л о с і з п р и й м а ч а (пристрасний, наполегливий). Це злочин. Злочинно порушено всяке право, розтоптано всі угоди, вчинено якнайбрутальніше насильство. Слухайте, слухайте, слухайте! Без оголошення війни, без ніякого приводу, без жодної спроби порозумітися чужа армія перейшла кордон нашої країни. Без жодного слова попередження, без приводу, без оголошення війни ворожа артилерія й авіація почала бомбардував наші міста. Ворог скористався з того, що наш народ сам знесилив себе громадянською війною, і вдерся на нашу територію, нібито щоб відновити лад. Хто дав йому таке право? Ніхто! Які він мав підстави для втручання? Ніяких! Ми звертаємось до всього світу: слухайте! Вчинено злочин, учинено нечуваний злочин! We call the worlds hear, hear, it is an outrage, it is an awful crime! Nous appelons toute Thumanite: voyez, quel crime! Wir rufen die ganze Welt: es wurde ein schreckliches Verbrechen begangen! Наш народ, наш нещасний знеможений народ добивають, мов поранену тварину!

М а т и (вимикає радіо). Ні, ні. Марні твої слова. Я не можу послати нікого, я вже нікого не маю. Тоні не може піти, Тоні ще дитина. Нема такого закону, щоб і діти йшли на війну. Це безглуздя. З якої речі ти посилаєш до війська чужих чоловіків і синів? Вони не твої, то й помовч! Чи ти маєш сина? Маєш, скажи? (Вмикає приймач).

Г о л о с і з п р и й м а ч а. Вже не людина, а сама вітчизна кличе вас. Я, ваша вітчизна, звертаюсь до всіх чоловіків. Я, мати-вітчизна, благаю своїх синів: обороніть мене, діти, обороніть…

М а т и (вимикає приймач). Ні, ти не мати! Це я мати, я, я, розумієш? Яке ти маєш право на моїх дітей? Якби ти була мати, то не змогла б посилати їх на війну. Ти б сховала їх, як я, ти б замкнула їх і кричала б: не віддам, не віддам!.. Я вже не маю кого віддавати, так і знай! Тут нема нікого. Тут є тільки я, стара божевільна жінка. Я вже віддала всіх синів. Більше я не маю, не маю!..

 

***

Останній, наймолодший син, Тоні, все ж збирається на війну.

 

Т о н і. Але ж коли така страшна війна, мамо…

М а т и. Не я в тому винна, Тоні. І жодна мати не винна. Ми, матері, ніколи ніяких війн не затівали, синочку; ми тільки розплачувалися за них своїми дітьми. Але я вже не буду така дурна, щоб віддати останнє. Хай там обходяться, як хочуть. Без мене. Я вже нічого не віддам. Я тебе не віддам, Тоні.

Т о н і. Мамо, ти не сердься, але я… мушу піти. Розумієш, це ж… ну, одне слово, наказ. Усі чоловіки повинні зголоситись…

М а т и. Який же ти чоловік, Тоні. Ти моя дитина.

***

Ж і н о ч и й г о л о с і з п р и й м а ч а. Слухайте, слухайте! Щойно одержано радіограму з нашого судна «Горгона»… Зачекайте, не можу розібрати. Наше судно «Горгона»… Ой боже! (Голос зривається). Пробачте, у мене там син. (Коротка пауза). Слухайте, слухайте, слухайте! «Наше учбове судно «Горгона»… на борту якого перебуває чотириста кадетів морської школи… спробувало прорвати ворожу блокаду й вернутись до свого порту.

О п’ятій годині сім хвилин… судно було торпедоване. «Горгона»… потопає. (Важке зітхання). Кадети на борту «Горгони» передають останній привіт своїм рідним і просять, щоб їм на прощання заграли… наш гімн». Сину мій! Синочку!

М а т и. Як? То й ти маєш сина? І в тебе є дитя?

Ч о л о в і ч и й г о л о с і з п р и й м а ч а. Алло, алло! алло! Припиняємо передачу вістей. Алло, алло, алло! Викликаємо учбове судно «Горгону»! Викликаємо «Горгону»! Алло! Алло, ви чуєте нас? Кадети на «Горгоні», увага! Кадети на палубі «Горгони», вітчизна посилає вам останній привіт!

Із приймача лунає гімн. Усі мерці мовчки підводяться й стають струнко.

М а т и. Чотириста хлопців. Ну як це можна… вбивати таких дітей?

П е т р. Тс-с, мамо, не говори!

Всі позастигали. Гімн стихає.

Ч о л о в і ч и й г о л о с і з п р и й м а ч а. Алло, алло, алло! Учбове судно «Горгона» більше не озивається.

К о р н е л ь. Прощайте, кадети! (Вішає рушницю на стіну).

***

Автор: Карел Чапек
Назва: Війна з саламандрами. Мати. Оповідання
Переклад: Ю.Я. Лісняк
Видавництво: «Дніпро». Вершини світового письменства, том 28
Рік видання:1978

Де взяти в паперовому форматі, не знаю. Невичитайний скан добрі люди виклали на «Толоці»: https://toloka.to/t35840

Оприлюднено в душа, книжки та читання, рекомендую | Позначки: , , | Залишити коментар

Як це робилось у Сан-Франциско

«Радійте, ви, гравці, і ви, повії. Ваш тріумф воістину великий. Ви здобули перемогу над усім, що святе, цнотливе і добродійне … Закон гарантує безпеку, але це брехня! Плачте ви, чесні люди Сан-Франциско. Оплакуйте місто, яке ви побудували!»

Автор цих рядків – Джеймс Кінг Уїльямський, редактор «Сан-Франциско Івнінг Булетін». Кількома місяцями пізніше, 14 травня 1856 року, Кінг був убитий серед білого дня пострілом з револьвера на розі вулиць Монтгомері і Вашингтона. Його вбивця, Джеймс П. Кезі, був одним з членів муніципальної ради Сан-Франциско.

У цей період на каліфорнійській сцені домінували дві політичні партії – демократи і так звані «Know Nothing» – «Нічого не знаю», їх представники належали до злодійського світу. Штаби обох партій, які складалися з професійних гравців, сутенерів і авантюристів, просунули своїх людей у ​​всі адміністративні та судові органи. Корупція була загальною. Злочини скоювалися серед білого дня і залишалися безкарними. Судді, присяжні, поліцейські – кожен мав свою ціну.

17 листопада генерал Річардсон – начальник поліції (маршал) Сполучених Штатів – був убитий на вулиці сутенером і впливовим політиком Чарлзом Кора за те, що зневажливо обійшовся в театрі із постійною коханкою Кора. Чарлз, що вірив у могутність своїх друзів, дав себе заарештувати. Він знав, що ніхто не наважиться його засудити, і нахабно заявив судді, що вважає себе невинним.

Обурена преса оголосила війну злочинному світу Каліфорнії і кримінальним політикам. Очолив боротьбу Джеймс Кінг Уїльямський (що взяв такий псевдонім, щоб відрізнятися від інших Кінгів – це прізвище було дуже широко поширена). Він з дня у день різко виступав проти корумпованих чиновників, розкривав їх зловживання владою. Для чесних людей він став героєм-правдолюбом, для злочинного світу – людиною, з якою потрібно розправитися. Їм не подобалося, що у своєму «Івнінг Булетін» скандальний журналіст «копається у брудній білизні» і «ексгумує трупи». Хоча він уже володів вісімнадцятьма газетами у Сан-Франциско, остання, «Івнінг Булетін», вже через півроку стала виходити найбільшим на Заході тиражем. 14 травня 1856 року у передовиці, якій судилося стати останньою, він сміливо взявся за Джеймса Р. Кейсі, колишнього мешканця в’язниці Сінг-Сінг. У статті Кінг писав, що Р. Кейсі «фальсифікував результати виборів при обранні його до окружної муніципальної ради», хоча його навіть не було у списку кандидатів.

Розлючений Кейсі зажадав від Кінга опублікувати спростування і вибачення. Той відмовився. Менше ніж за годину після цього він вже лежав на вулиці Монтгомері з кулею у грудях. Його агонія тривала шість днів.

І тоді населення Сан-Франциско, як і в 1851 році, збунтувалося. Вбивство Кінга вимагало відплати. За лічені години зібрався комітет пильності, і за два дні до нього записалися ще 3 500 осіб, серед них багато служили у міліції штату. Городяни були налаштовані на лінчування. Друзі Кейсі, які усвідомили що йому загрожувала небезпека, сховали його до в’язниці.

18 травня городяни, очолювані комітетом, почали штурм в’язниці. Перед її воротами була встановлена ​​гармата, і Вільям Коулемен, що став на чолі комітету пильності, дав шерифу Скейнеллу п’ять хвилин на те, щоби той випустив обох ув’язнених – Кейсі і Кора. Коулемен вийняв з кишені годинник і став рахувати хвилини. Точно через п’ять хвилин ворота розчинилися. Кору і Кейсі привели у штаб-квартиру комітету, і 20 травня розпочався їхній процес.

Того дня пополудні помер Джеймс Кінг Уїльямський. Сан-Франциско поринув у жалобу. Закрилися усі магазини, усі робітники припинили роботу, вулиці одяглися в чорний креп, задзвонили дзвони усіх церков. Похорон сміливого журналіста відбувся 22 травня і пройшов незвичайно урочисто. Кажуть, що за катафалком йшло тридцять тисяч чоловік. А коли публіка у сльозах виходила з церкви, прямуючи на цвинтар, усі побачили на шибениці тіла Кейсі і Кора. Для страти вбивць комітет обрав годину похорону.

Члени комітету засідали півроку і відправили до праотців ще двох убивць – англійця Хезерінгтона і нью-йоркського бандита Філендера Брейса; вигнали з Каліфорнії багатьох неблагонадійних людей; провели чистку і організаційні перетворення у місцевих політичних установах і поклали край корупції в середовищі чиновників. Діяльність комітету пильності, зауважує Деніел Леві, «привела до зближення на муніципальних виборах усіх добропорядних громадян незалежно від їх політичних переконань і створила умови для народження народної партії, що не вимагала від кандидатів нічого, окрім високих моральних якостей та компетентності, сприяла створенню у місті потужної управлінської структури».

Джерело: Ліліан Крете. Щоденне життя Каліфорнії у часи «Золотої лихоманки» (1848-1856).

Переклад з російської мови за виданням: Повседневная жизнь Калифорнии во времена «Золотой Лихорадки». Лилиан Крете. «Молодая гвардия», Москва, 2004 г.

Додаткове читання:

Оприлюднено в самозахист, самоорганізація / спільна дія, історичне | Залишити коментар

Війна, якої не було

Кого як, а мене прямо морок бере від цього постійного “не розповідав”, “не згадував”, “не говорив”, “відмовлявся говорити”…

Скільки ми – і наші батьки – втратили, від того, що нам не розповідали?

Як жилося нашим дідам, які бачили, знали, пам’ятали – і не мали з ким поговорити?

Хай будуть прокляті ті, хто відібрав у нас пам’ять.

Лишь бы жить

8 мая 2015 года
В преддверии Дня Победы мы попросили друзей и читателей «Букника» поделиться с нами ответом на вопрос «Что у вас дома рассказывали о войне?» Именно так — что рассказывали? Как говорили? О чем молчали? Благодаря всем, кто согласился дать нам ответ, ниже собраны не просто истории о семьях во время войны, о памяти и о боли, но истории о том, что люди хотели или не хотели вспоминать, во что хотели или не хотели посвящать детей, внуков, близких. Более того, это — истории о том, какие вопросы мы хотим или не хотим задавать тем, кто пережил войну, вопреки официально навязываемой нам канве.
«Букник» всегда испытывает огромную благодарность ко всем, кто делится своими рассказами о личном для нашего проекта устной истории. Но сегодня мы особенно благодарны тем, кто с нами говорил, — потому что этот разговор исключительно личный и очень тяжелый. Спасибо вам за поддержку и доверие.

***
Мой дед Николай служил на крейсере «Максим Горький». Он был немногословным, и я знаю только одну историю. В 43-м году он был в Ленинграде, однажды ночью стоял на посту на Невском, где-то в районе Гостиного Двора, и увидел море крыс, переходящих проспект. Ему было очень страшно.

Annushka Sinichkina

***
Бабушка о войне молчала и как-то очень горько, но принимающе улыбалась. Ну, знаете, такая улыбка, которую один раз достаточно увидеть, чтобы больше никогда даже намеком не напоминать. Было мне тогда совсем мало лет, может 3-4, но запомнилось на всю жизнь. Даже сейчас вижу эту улыбку, поджимаю губы и опускаю глаза. Из семейно-военной истории знаю только, что всех сестер как-то странно эвакуировали из Ленинграда, так что одна оказалась в средней полосе России, другая на Украине, а третья на Сахалине. Дедушки тогда все погибли.

Alexandra Klok

***
У меня воевал только дед, причем ушел на войну уже в 44-м, до того по возрасту не проходил — в 17 лет взяли. Он учился в радиоинженерном техникуме, поэтому отправлен был радистом. Был на фронте до конца войны. Рассказывать не любил, отделывался фразами вроде «Ты ползешь, в тебя стреляют». Я помню, когда я была маленькой, дед собирался с двумя бывшими однополчанами (дружили всю жизнь), но о войне они не говорили даже выпив. Только песни пели.

Катя Голубева

Читати більше

Оприлюднено в історичне | Позначки: | Залишити коментар

Невелика Вітчизняна Війна

Малая Отечественная Война: большие события в воспоминаниях маленьких людей

Дмитрий Бергер, для “Хвилі

10 лет тому назад, на майские праздники я приехал навестить отца. В тот год болезнь Альцгеймера окончательно свалила с ног этого активного и веселого человека, и теперь он постоянно лежал в постели, безучастно глядя в пространство перед собой.

9 мая возле нашего дома проводились официальные мероприятия по случаю 60-летия Победы в Великой Отечественной войне. По пути туда, к отцу зашли его оставшиеся друзья, поздравляли с Днем Победы, пытались растормошить, шутливо звали пойти с ними отведать фронтовой каши и наркомовских сто грамм, которые по какой-то новой, негласной, бездумной традиции бесплатно предлагали ветеранам организаторы торжеств. Отец совершенно не реагировал на присутствие посетителей; его глаза продолжали фокусироваться в какой-то далекой, видимой ему одному точке.

Проводив гостей, я, на всякий случай, заглянул в комнату больного. Он по-прежнему лежал в мягком полумраке, отрезанный болезнью от мира.

– В Сарапуле, — вдруг, не глядя на меня, тихо и хрипло произнес отец название удмуртского города под Ижевском, где его семья жила в эвакуации. Он помолчал, и продолжил, — Там был военный госпиталь. Для инвалидов еще финской войны. Они там лежали, молодые совсем ребята, обмороженные, обрубки, без рук, без ног. Так и лежали одни. Все время.

Он замолчал и больше ничего не говорил.

Этот случайный образ, выхваченный умирающим сознанием из глубин памяти, сразил меня наповал. Мы привыкли бездумно повторять фразу “Никто не забыт, ничто не забыто!”, но не задаемся вопросом, что нам, собственно, такое известно, чего нельзя забывать? Что мы знаем о той, или, если на то пошло, любой другой войне? Не о военных операциях, не о движениях корпусов и армий, не о массовом героизме и жестокости, а о каждой отдельной личности, оказавшейся в условиях тотальной войны?

-Читати більше>

Оприлюднено в історичне | Позначки: , | Залишити коментар

4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка

4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка.

Майбутньому Кобзареві було 24 роки.

Йому залишалося жити і творити ще 23 роки.

Із них 10 років солдатом на засланні.

Коли захочеться поскиглити – згадай Шевченка.

 

(Дякую за нагадування ГО “Відкрий Україну“)

Оприлюднено в душа, жити і перемагати, історичне | Залишити коментар

З Першотравнем

Побачено сьогодні у Фейсбуку:

Katrina Rozkladaj
2 hrs ·

Єдиний, але дуже яскравий мій спогад про Перше травня – з 1989 року. Ми півроку як повернулися в Україну, я в четвертому класі неповної середньої школи №23 м. Карло-Лібкнехтовська, і вона за кілька кілометрів від самого міста, на станції Сіль. Зранку має бути першотравнева демонстрація в місті, а ми маємо бути в білому (білі спідниці й білі футболки). Ранок холодний, ноги в гольфах і сандаликах мерзнуть, кофти білої немає, тому кольорову вдягаю лише по дорозі до станції (там збираємося), а потім знімаю й ходжу у футболці, бо ж сказали бути в білому, а “сказали” для мене закон. На станції нас усіх чекає вагон, який відвезе єдиною колією до шахти, – це фактично до самого містечка, тож пішки, на щастя, ми не йтимемо. Єдине, що мене вразило тоді і вражає досі: це виявився товарний вагон. Навіть мою дитячу психіку, для якої “сказали” було справді на рівні закону, переступити через який вимагало великої внутрішньої роботи, це дуже, дуже вразило: білі ми – і цей дерев’яний товарний вагон. Образ Радянського Союзу в усій його красі.

Оприлюднено в діти, культурне, історичне | Позначки: , | Залишити коментар

Війна німецькими очима

Може, комусь буде корисно. Останнім часом читаю багато мемуарної прози німецьких авторів про бої вермахту на Східному фронті у 2-й Світовій війні. Ясне діло, що більшість подій відбувається на території України або десь поруч. Важливо те, що німці пишуть без цензури (на відміну від аналогічних радянських спогадів, яких і не дуже-то й було) та, як правило, відрізнялися значно кращою освітою та бойовою підготовкою, тобто могли кваліфіковано описати все, що відбувалося: психологічний стан, тактику бою, побут тощо. Ну і так склалося, що тепер українська армія виступає у ролі німців з 1942-го року: постійні оборонні бої з “іванами” у південно-східних степах. А з іншого боку – у ролі тих самих “іванів” 1941-го, які отримали раптовий напад “фріців” – більш досвідченого, підготовленого і технічно оснащеного супротивника. Так, я в курсі, що сучасна війна ведеться зовсім інакше, але ж блін, ми-то по факту продовжуємо воювати чимось середнім між Другою Світовою і Афганом. Одним словом, рекомендую:

1. Манштейн Эрих. Утерянные победы

Для шанувальників стратегії. Особливо цікаво описаний постійний конфлікт між армійським командуванням (Манштейн) та політичним керівництвом (Гітлер), а також між військовими та економічними цілями війни (утримання Донбасу, Нікополя тощо). Окремо додано толкові коментарі та додатки.

2. Кершоу Роберт. 1941 год глазами немцев. Березовые кресты вместо Железных

Широке дослідження, засноване на спогадах німецьких солдатів. З цікавого – робота нацистської пропаганди по зомбуванню населення, віра в Гітлера, який “без війни” або “легкою війною” досягає визначних перемог (паралель із Путіним майже 100%-ва). Описи методів ведення війни німцями та радянськими військами – німці були реально в шоці. Питання тилового забезпечення, переоцінка німцями своїх сил і недооцінка супротивника тощо. Поступова і швидка деградація культурних бюргерів у звірів, які просто борються за виживання. Усе закінчується описом зимової московської кампанії, що не може не викликати паралелей із цією зимою.

3. Оллерберг Йозеф. Немецкий снайпер на восточном фронте 1942-1945

Це – повний жестяк. По-перше, звичайно, буде корисно для розуміння ролі снайпера у війні. Для мене було новиною, що німці взагалі не готували снайперів перед війною, і тому несли важкі втрати від радянських снайперів десь до 1942-го року, доки не підготували своїх. Причому німецькі снайпери десь до кінця 1943-го воювали з трофейними радянськими гвинтівками і вчилися по радянським снайперським посібникам. Жахи війни описані по повній програмі: страшні поранення, хвороби, смерті крупним планом, звірства, кровяка хлеще тут і там, бажання вижити будь-якою ціною, неможливість адаптуватися до мирного життя, апатії, депресії, паніки – все в повному комплекті. Корисно для розуміння війни тими, хто з нею ще близько не стикався.

Оприлюднено в книжки та читання, історичне | Позначки: | Залишити коментар