На захист Віталія Марківа

Є у мене стійке відчуття, що зі справи Віталія Марківа намагаються зробити черговий процес Шварцбарда, коли в італійській та європейській масовій свідомості намагаються українців, які є жертвами російської агресії, вкотре затаврувати вбивцями, а справжніх вбивць і розбійників зобразити невинними, виправдати або навіть прославити.

Я не знаю усіх юридичних деталей справи, але мене не перестає розривати відпочаткова абсурдність звинувачення – адже виглядає так, що українського вояка судять за те, що він захищав свою державу і воював проти терористів.

Прочитавши останню новину про допит Віталія Марківа у суді, мені так стало боляче і гірко на душі, що в голові одразу склався текст, який би мені хотілося, щоби почули італійці, що стежать за процесом.

Цей текст, вочевидь, є моєю особистою емоційною реакцією і в жодному разі не має розглядатися як чиясь офіційна позиція – я поважаю професіоналізм італійських адвокатів Віталія і вірю, що вони якісно роблять свою роботу. Але разом із тим я жорстоко обурений діями італійської прокуратури та італійських журналістів, що намагаються очорнити Віталія, більше того – повісити на воїна тавро кримінального злочинця.

Прошу вважати це моєю підтримкою для родичів та близьких Віталія і всіх, хто співчуває його справі.

Отже:

Шановні присяжні!

У вашій особі я би хотів звернутися до всього італійського народу, і закликати вас ще раз осмислити те, що відбувається у цій залі суду. І прийняти зважене, справедливе рішення.

По-перше, як вже вказувалося під час цього засідання, не існує жодної можливості довести і встановити, що саме дії Віталія Марківа у той трагічний день 25 травня 2014 року призвели до загибелі Андреа Рокеллі. Більше того, стороною захисту наведено багато фактів, що свідчать про те, що це було фізично неможливо. І лише цього достатньо, щоби ухвалити виправдовувальний вирок пану Марківу.

Разом із тим, я би просив і сторону звинувачення, і присяжних замислитися над самою суттю звинувачення, яке висувається пану Марківу.

Віталій Марків звинувачується у тому, що він є відповідальним за смерть пана Рокеллі. Я стверджую, і спробую довести вам, на дуже простому прикладі, що це не так. Відповідальні за смерть пана Рокеллі існують, але ці люди мають зовсім інші імена.

Повернімося на хвилину в ті трагічні дні. Трагічні, я прошу звернути увагу, не лише для родини Рокеллі, але й для тисяч українських родин, які втратили своїх чоловіків, батьків, синів, братів у цьому бойовищі.

П’ять років тому, уранці 12 квітня 2014 року озброєна група російських найманців під проводом російського громадянина, офіцера спецназу Генштабу Російської Федерації, Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) захопила мирне українське місто Слов’янськ у Донецькій області.

Від самого початку загарбники проявили себе жорстокими розбійниками, страшно розправляючись із незгодними з їхньою владою. Володимир Рибак, який очолив мирний мітинг проти захоплення його рідного міста Горлівка, був викрадений, підданий тортурам і втоплений, коли він був вже непритомний від побоїв, але ще живий, у місцевій річці Казенний Торець. Територія, захоплена російським загоном Ігоря Гіркіна та його однодумцями і спільниками, стала територію беззаконня й терору. Викрадення, збройні пограбування, тортури, позасудові страти стали повсякденним життям захоплених міст.

Пізніше, 17 липня 2014 року, ті ж самі загони запустили ракету та збили пасажирський літак Boeing 777 компанії Malaysia Airlines, унаслідок чого загинули всі пасажири та екіпаж, загалом 298 осіб. Терористи радісно повідомляли про цю подію в соціальних мережах та гордо фотографувалися біля уламків літака, розкиданих по степу біля містечка Торез Донецької області України.

Саме серед цих терористів і диверсантів, які приїхали з Росії захоплювати українські міста і села, які по-звірячому вбивали і катували українських громадян, захоплювали їхню власність під погрозою смерті, 25 травня 2014 року опинився італійський журналіст Андреа Рокеллі.

Саме на боротьбу із цими терористами і нелюдами були відправлені загони Національної гвардії України та інших поліцейських та військових підрозділів України, серед яких був і підрозділ Віталія Марківа. І саме по цих терористах вів вогонь його підрозділ 25 травня 2014 року.

І тепер, шановні присяжні, я хочу вас запитати: якщо під час роботи представників законної державної влади, які, виконуючи свої прямі службові обов’язки, знищують терористів і диверсантів, загинув мирний громадянин, який за своє волею, свідомо, опинився поруч із терористами – хто має нести відповідальність за його смерть?

Щоби вам було легше відповісти на це питання, давайте перенесемо цю ж ситуацію сюди, на італійську землю, прямо в цю залу суду.

Уявіть, що зараз в цю залу вривається група озброєних чоловіків, які починають стріляти по всіх присутніх. Я сподіваюся, що панове карабінери, які присутні у цій залі, негайно відкриють вогонь у відповідь, і знищать терористів. Якщо ж після цього виявиться, що випадковою кулею, випущеною карабінером, було вбито когось із присутніх тут журналістів чи інших громадян, що присутні в цій залі – чи будете ви звинувачувати цих карабінерів у вбивстві? Сподіваюся, що ні, адже вони діяли в тих умовах, коли вони мусили негайно знищити нападників для того, щоби запобігти ще більшим смертям людей, присутніх у цій кімнаті.

Саме це робив загін Віталія Марківа і сотні інших воїнів української держави 24 травня 2014 року – вони знищували терористів, щоби захистити життя, майно, і спокій своїх громадян, і не дати території терору поширитися на всю територію України.

Тому, завершуючи цю промову, я хочу відповісти на питання, яке я поставив на її початку. То хто ж має нести відповідальність за смерть пана Андреа Рокеллі 25 травня 2014 року?

У першу чергу, відповідальність за смерть пана Андреа Рокеллі, так само, як і за смерть десяти тисяч громадян України, які загинули в цьому конфлікті, має нести той, хто створив цей конфлікт – група Ігоря Стрєлкова-Гіркіна та інші озброєні терористичні угрупування, які за підтримки Російської Федерації захопили владу у містах Донецької та Луганської області України і перетворили мирні поселення у територію страху, війни та насильства.

У другу, як це не боляче може бути чути рідним загиблого, відповідальність за свою загибель несе сам пан Ракеллі. Ми не можемо, і, звичайно, не будемо звинувачувати покійного, що він опинився на стороні озброєних терористів. Він, як журналіст, виконував свій професійний обов’язок перед своїми італійськими читачами і глядачами, які мають право отримувати інформацію про події в Україні з різних сторін конфлікту. Але він, як професіонал, не міг не розуміти небезпеку, на яку він наражається. І він зробив свій вибір, усвідомлюючи ризик для свого життя.

У третю чергу, звичайно, ми не можемо забути про український уряд. Саме слабкість українського уряду призвела до того, що через прозорий кордон із Росією на територію України потрапили терористи зі зброєю, які змогли безкарно просунутися на 100 кілометрів углиб території України та захопити значні території, зустрівши лише слабкий опір місцевих органів правопорядку.

До честі України, варто відзначити, що вона швидко почала виправляти свої помилки – уже 13 квітня, на наступний день після захоплення Слов’янська групою Стрєлкова-Гіркіна, український уряд розпочав антитерористичну операцію і направив у захоплені райони ті частини органів правопорядку, які зберегли свою дієздатність. На жаль, коли на боці терористів відкрито виступила російська армія, українському уряду довелося зупинитися у своєму наступі на терористів. Але тут вже Україні не можна дорікнути у тому, що вона не зробила усе від неї залежне для встановлення миру і правопорядку на своїй території. Зараз, до речі, Слов’янськ є вільним і мирним містом, де не стріляють і куди спокійно і без страху за своє життя можуть приїжджати усі, в тому числі й громадяни Італії.

Але повернемося до людини, яка зараз сидить на лаві підсудних. З огляду на все сказане вище, Віталій Марків у жодному разі не може вважатися відповідальним за смерть пана Рокеллі. Засудженням Марківа ви одночасно засудите усіх бійців поліції, армії та бійців спеціального призначення, які просто зараз стоять на сторожі або ведуть бойові дії проти терористів у всіх куточках світу, захищаючи мир і спокій в наших домівках, у в тому числі – тут, у місті Павія, і у цій залі суду.

Тому я закликаю італійську прокуратуру негайно відмовитися від звинувачення, висунутого бійцю Національної гвардії України Віталію Марківу, а якщо прокуратура не знайде в собі для цього сил – я прошу суд повністю відмовити стороні звинувачення і виправдати Віталія Марківа у цьому процесі.

Опубліковано у скажу від себе | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.