«Слуга народу – 2»

Подивився «Слугу народу-2».

Перше враження: саме через те, що у нас такі вчителі історії, Україна знаходиться в жопі.

Друге враження: не вірю.

Третє враження: а може, так і треба знімати сучасне українське кіно?

Для будь-якого суспільства нормально мати розбіжні інтереси, і в тому числі інтереси економічні. І мистецтво політика, мистецтво державного діяча полягає саме в тому, щоби ці інтереси вміти поєднувати. Деяким суспільствам це виходить краще, деяким гірше. Майже всі сучасні провідні країни в якийсь момент зазнавали поразки на шляху внутрішнього порозуміння і проходили через криваві внутрішні війни – США, Англія, Франція тощо. І те, що ми бачимо зараз на місці цих країн – це продукт перемоги одної концепції державного устрою і винищення , в тому числі фізичного, носіїв і прихильників устрою іншого. Отже, не вірю номер 1: не буває так, щоби всім було однаково добре, навіть якщо усі однаково працюють. Вчимо економіку і економічну, матеріальну історію Радянського Союзу. Герой картини – сраний популіст, який заганяє своїх глядачів в стан безвідповідальної незрілої дитини.

Не вірю номер 2: політика робиться командою. Подивіться будь-який американський фільм – поруч з президентом, навколо нього є люди, які думають, які керують іншими людьми, там президент – голова команди, а не герой-одинак (інакше це зовсім інший жанр, і за жодних умов головний герой там не є головою держави).

Не вірю номер 3: магія простих рішень. «Розвод» олігархів, як малих дітей, просто замиловує – як вони стали олігархами, якщо їх так легко надурити? Я вже не кажу про те, що разом із завалом кандидатури прем’єр-міністра чомусь «ображені» олігархи голосують ще й за антикорупційні закони, підписуючи собі вирок. Тут божевільність сюжету просто розриває мозок, адже просто уважний перегляд реального політичного життя України говорить про те, що боротьба за гроші і владу між українськими угруповуваннями аж ніяк не сприяє зменшенню корупції. Про затягування переговорів з МВФ я взагалі мовчу – це просто вершина малоросійства і хохольства. Притомна людина може пережити цю сцену без ушкодження мозку хіба що буде сприймати її (як і все кіно, зрештою), як алегорію, а не зображення реальної дійсності.

При цьому з радістю можу відзначити, що українці як нація, як народ насправді є дорослішими і мудрішими, ніж вони зображені у кіно. В уряді, в парламенті працюють десятки українців, які розуміють, що великі справи швидко не робляться, так само як вони не робляться водиночку. Що відсутність знань і підготовки, яка напрацьовується місяцями й роками не компенсуєш винахідливістю, а також кількістю їжі та горілки. Що просто засукати рукави і працювати недостатньо, важливо вміти розпорядитися плодами цієї праці.

Висновок: «Слуга народу-2» – типове шоуменство у стилі Вечірнього кварталу, яке лестить найнижчим, найпримітивнішим інстинктам і стереотипам аудиторії, і, на жаль, підкріплює їх і більше того – їх пропагує через прикручування до них пафосних заяв начебто на користь нації і країни.

Грішно поєднувати жанр комедії ситуацій та політичний блокбастер, тим більше з амбіціями патріотичного фільму. Питання тільки в тому, чи «Квартал» це робить свідомо, бажаючи заробити гроші за будь-яку ціну і не маючи нічого святого, не поважаючи ту саму націю, про яку говорить герой фільму в кінці картини, чи просто через свою професійну й громадянську незрілість. Хотілося би, щоб це був другий варіант. Тоді у нас хоча б є надія.

Звичайно, можна відкараскатися від вищевказаних звинувачень тим, що «Слуга народу-2» – це, з точки зору нормального кіноринку, звичайний третьосортний бі-муві, побудований на гегах, гротеску і шалених нісенітницях, така собі розлога журавлина для перегляду від нічого робити малоосвіченими верствами населення під ящик пива. Але проблема в тому, що цей фільм був одним з наймасовіших українських фільмів останніх років та вже має 6 мільйонів переглядів на Ютьюбі, тобто по суті є найсправжнісіньким українським мейнстрімом, і це жахливо, шановні громадяни. Адже ці цифри нам говорять, що фільм чітко потрапляє в аудіторію, що глядачів не нудить від ганебності сюжету та його втілення, а навпаки – він їх радує, приваблює, і навіть надихає. Тобто погляд автора, режисера, сценариста близький добрій третині населення України, і це унаочнює падіння самоповаги і притомності українців краще, ніж будь-яке соціологічне дослідження.

І насамкінець – про враження номер три. Незважаючи на відверту сміттєвість подачі, «Слуга народу-2» є одним з небагатьох сучасних фільмів, який порушує питання, життєво важливі для України: На яких засадах ми будуємо свою країну? Які керівники нам потрібні? Що в політиці прийнятно, а що ні? Зрештою, я сам додивився цей фільм до кінця, і навіть витратив час на написання цієї статті, а це значить, що фільм досяг своєї мети – торкнувся моєї душі і зробив мене більш небайдужим і чутливим до того, про що він знімався.

Advertisements
Опубліковано у душа, культурне, скажу від себе | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s