7 висновків з поразки Тетяни Монтян

На цих виборах я голосував за партію «Спільна дія» та Тетяну Монтян на посаду міського голови м. Києва. Звичайно, абсолютно чітко усвідомлюючи, що ані партія, ані пані Монтян не мають жодних шансів на перемогу.

Офіційних підсумків виборів наразі не підбито, але пані Монтян вже зробила досить емоційну заяву, яку можна коротко інтерпретувати як «я йду з посади голови партії» та «я йду з політики».

Як прихильник партії зі стажем, дозволю собі декілька коментарів з такої нагоди. Для стислості викладення тексту я пропущу деталі; кому цікаво – фейсбук Монтян, сайт київського осередку партії.

Я розумію, що цей текст прочитає до кінця максимум п’ять чоловік, але вірю, що він буде корисним не тільки для прихильників «Спільної дії», але для всіх громадян, які не задоволені діяльністю провідних політичних партій і разом із тим не задоволені виборчими результатами нових партій та рухів типу «Сила народу», «Демократичний альянс», «Поступ» тощо.

  1. Рішення про відставку з посади голови партії є правильним

Це правильна і здорова практика – голова партії, яка програла вибори, йде у відставку. Новим лідером має стати людина, яка добилася найкращого результату за підсумками виборів – наприклад, голова місцевого осередку СД у славному місті Бучач Анатолій Дубина, який провів місцевий осередок партії у міськраду.

Зрештою, політикою мають займатися політики. Тетяна Монтян – прекрасний адвокат, глибокий науковець, активний громадянин, але не політик. І це насправді є доброю новиною. Очевидно, що пані Монтян не перестане проповідувати свої ідеї щодо побудов здорових інституцій та управління спільним. Питання є лише щодо того, чи варто взагалі продовжувати боротьбу політичними методами.

  1. Дії мають відповідати переконанням

Відносна невдача Тетяни Монтян та «СД» як політичного проекту полягає в першу чергу в тому, що сама пані Монтян вирішила поводитися всупереч тим ідеям, прихильником яких вона є.

  1. 10% ніколи не стануть 90%

Відповідно до викладок самої Тетяни Монтян, думаючих, соціально активних альтруїстів у будь-якому суспільстві не більше 10%. Для перемоги на виборах і формування більшості у місцевій раді або в парламенті треба мінімум 50%. Відповідно, навіть за умови ідеальної виборчої кампанії максимальний результат «Спільної дії» та її лідера становитиме 10%. Чи варта гра ставок? Очевидно, що ні. Тим більше, коли разом з СД за ці самі 10% змагаються «Демократичний альянс», «Сила людей» та інші «інтелігентські» партії та кандидати.

  1. Грай по реальних правилах

«Переможець отримує все» – це базове правило сучасної України. Наслідком цього правила є те, що колективний олігархат (як поточний переможець) ніколи не допустить реальної конкуренції, а навпаки, буде прагнути постійного самовідтворення. Відповідно, правила доступу до влади (політичної боротьби) виписані таким чином, що перемогти на виборах може тільки сама влада. Отже, для людей, які не пов’язані з олігархатом (або ставлять собі за мету зруйнувати/змінити поточну систему) не має сенсу грати у вибори. Але що має сенс? Вмикаємо здоровий глузд і творчо переосмислюємо головні тези «Школи юного кальмара».

  1. Процес має відповідати меті. Політика робиться не лише через партії

Метою політики є боротьба за владу. Метою Тетяни Монтян та її партії є зміна суспільного ладу на засадах священного права приватної власності, прозорого та раціонального управління спільним ресурсом, встановлення нових правил гри та їх ретельного дотримання тощо.

Як було вказано вище, політична боротьба у формі партії неможлива або сильно обмежена. Але політики змушені реагувати на запити суспільства, особливо у кризові моменти, коли піднімається хвиля народного невдоволення і політики судомно шукають ідеї, за допомогою яких можна цю хвилю осідлати. Мейнстрімні партії, звичайно, не можуть дати такі ідеї, бо їх мета – продаж свої брендів та лідерів виборцю, а не вироблення світоглядних концепцій. І тут на допомогу приходять експерти та громадські авторитети, які мають ідеї, але при цьому (і це важливо) не претендують на шматок влади. Відповідно, альтернативою партійної боротьби на виборах є пряма боротьба за уми 10% думаючого населення, тобто просвіта та агітація. Для цього не потрібна партія – досить мати громадську організацію або взагалі громадський рух.

Прекрасним прикладом позапартійного впливу на політику є реалізація ідеї відкритих реєстрів власності. Про важливість цього кроку я років із вісім тому почув саме від Тетяни Монтян, коли вона була «простим активістом», «експертом», а не політиком. І ось – Монтян у владі не було і немає, а правила гри змінились відповідно до її закликів та рекомендацій.

Робота в громадському секторі не має таких жорстких рамок, як політична боротьба, і дає набагато ширше поле для маневру. Це поле теж засмічене грантоїдами та симулякрами громадських організацій, але все ж не так щільно, як у світі політичних партій. Отже, моя думка – Монтян та команда має зосередитися на громадській роботі, а партію переформатувати у громадський рух.

Єдиний виняток – коли участь у виборах з точки зору використання ресурсу дає можливість поширити ідеї СД більш ефективно, ніж громадська діяльність.

  1. Колективне управління ресурсом є більш ефективним, ніж одноосібне

Це, звичайно, трохи притягнуто за вуха і не має стосунку до ідей Тетяни Монтян, але важливо з точки зору роботи з помилками.

У якийсь момент команда Монтян помітила, що рейтинг СД суттєво відстає від особистого рейтингу Монтян (заміряного в рамках одного київського округу). Відповідно було прийнято рішення про «монтянизацію» партії, принаймні, на рівні Києва, тобто про прив’язку бренду СД до особистості Монтян, сподіваючись, що її ім’я паровозом витягне усю партію.

Таким чином, команда знову спробувала пограти в політику за правилами, встановленими олігархами. У сучасній українській політиці це мудровано називається «партія лідерського типу», хоча насправді такі «партії» та їх «лідери» є фейками, симулякрами, які підтримуються (і знищуються!) виключно за рахунок медійного ресурсу. Наслідки такого рішення очевидні – у Києві СД успішно «перекричали» конкуренти. Більше того – ще й максимально заляпали Монтян та СД у віртуальному гівні. У битві симулякрів реальні живі люди типу Монтян не мають шансів.

Відповідальність за поразку несе як особисто Тетяна Монтян, яка невміло розпорядилася ресурсом (популярністю), оскільки спробувала бути одночасно і політиком, і живою людиною, так і вся команда, яка замість кропіткої низової роботи вирішила інвестувати весь ресурс в одного кандидата.

Отже, повертаємося до коріння. Оті 0,3%* голосів, відданих за СД у Києві – і є реальна чисельність прихильників СД. Ці люди точно знали, за кого із 40-ка партій вони голосують. 0,3% киян – це все одно декілька тисяч виборців, з головою і руками, які не полінувалися підняти дупу і поставити хрестик за непрохідного, але близького їм кандидата. І саме з ними треба працювати. При цьому не забуваючи, що електоральний потолок партії – 10%.

(*точні цифри невідомі, це метафора, імовірно, близька до дійсності)

  1. Спочатку ресурс, потім – бикування

«Правий той, хто сильніший». «Не бикуй без ресурсу». Це тези, які проповідує Тетяна Монтян. Разом із тим, СД займалася саме тим, що намагалася «биканути» (поборотися за владу) без ресурсу.

Цілком очевидно, що на поточному етапі метою партії (руху) «Спільна дія» має бути саме максимальне примноження ресурсу, яким володіють її члени та прихильники, і тільки потім, після досягнення необхідного ресурсу – боротьба за владу.

На жаль, ми тут теж бачимо згубний вплив «монтянизації» партії. Сама Тетяна Монтян добре фізично, психологічно і навіть юридично підготована, має зв’язки (і, можливо прихильність) серед сильних світу цього, достатньо матеріально забезпечена, має сякий-такий доступ до медійного ресурсу тощо. Цього досить для того, щоби вона могла вільно і відносно ефективно бикувати (у дозволених межах). Тому може здаватися, що і партія володіє такими перевагами. Але це ж не так – партія та партійці за своєю ресурсністю наразі не дотягують до лідера.

  1. Добро має бути з кулаками (і при баблі)

Відповідно, повертаємося до джерел. Головною метою «Спільної дії» у середньостроковій перспективі має стати примноження ресурсів кожного із членів організації та організації в цілому. Господарська кооперація, самозахист, взаємна підтримка, правова освіта, фізична та психологічна підготовка, вміння бути потрібним (незамінним) для окремих представників чинного олігархату тощо. «Спільна дія» не може вибороти більше 10% населення, але вона може зробити ці 10% впливовими на 90%. Образно кажучи, кожен з цих 10% має бути як мінімум Тетяною Монтян за обсягом доступного йому ресурсу.

Якщо вірити викладкам Тетяни Монтян, ця 10% організація, організована відповідно до передових практик співробітництва та управління спільним, з часом має стати потужнішою за інші 90%, які зайняті тим, що пожирають одне одного і розтринькують ресурси. Або принаймні вціліти в руїні та анархії, що стрімко насувається на нашу країну. І тоді 10% добре організованих і прокачаних альтруїстів зможуть змінити правила гри для інших 90%, реалізувавши кінцеву мету партії.

Advertisements
Опубліковано у самоорганізація / спільна дія, скажу від себе. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s