“- Дівчина мало не зомліла, коли почула українську”

Я вже казав і продовжую казати: нова (справді нова) Україна почнеться на Донбасі. Не у Львові, не у Дніпропетровську, а саме на землях Донеччини та Луганщини. Це – наше Дике поле, наше порубіжжя, місце народження нової нації.

П.С. Кримчани добавлять.

Елена Степная:

Мой удивительный край.
Сегодня в магазине покупаю кильку. Мороженную. Девушка вежливо и спокойно расфасовывает мне по кулечкам. Беру 5 кг, по кг на каждого подопечного пенсионера. Килька сейчас самый дешевый продукт, да и полезный. И суп можно сварить, и поджарку по типу консервов сделать. К прилавку подходит мужчина просит, чтобы не ждать, буханку хлеба. Я соглашаюсь, мне еще паковаться долго. Всё делаю машинально. Голова, как всегда забита проблемами и их решениями, это уже сейчас нормальное состояние здесь. Не сразу понимаю, что необычного в диалоге мужчины и продавца, а когда до меня доходит….Впадаю в ступор. Он разговаривает на украинском. В центре шахтерского города Луганской области, там, где сейчас разгул Луганды и ЛНРа, в 2014 году.
Выражение лица было у меня достаточно красноречиво. Уверена, так глупо я своей жизни, я еще никогда не выглядела.
Из ступора меня вывел тот же мужчина, который заметив моё эмоционально-мимическое состояние, обратился уже ко мне:
-Я бачу дівчина мабуть руських шанує, побачила бандерівця та злякалась, що так дивиться на мене.
– Дівчина мало не зомліла, коли почула українську,-вже відповіла я йому.
Он рассмеялся:
-О, то ти своя, бандерівка, а я вже злякався, що така гарненька і вата- сересер, -он повернулся к продавцу, которая не реагируя на наш разговор, занималась свое работой,- Катруся, налий ще мені пива, не заперечуешь? –спросил он у меня
-Так, вам, що завгодно,- я сияла, как новая гривня.
-А ви знаєте, як москалі називають наше пиво,-обратился он ко мне.
-Пи-и-и-во!- протянули мы хором и рассмеялись.
-Ви звідки тут, -я осмелела,-будьте обачні, у нас …
Он не дал мне договорить:
-Тобі кажу, бо своя, я местный. Вон, с маршрутки, -он перешел на русский,-просто заколебало всё, решили с мужиками, как протест против дебилизма, на украинском говорить, каждый день теперь читаю, учу, произношение слушаю. Так набандэрився,-он смеётся,-як-то кажуть, останивка за углом, а ти, москалику, злазь, приїхали. А ты заметила, что в маршрутках шансон не играет, вот, тоже наше решение. Если блатняк слушаешь, сеп и ватник…
… Мой город, мой странный, возможно ещё непонятый или до конца неизученный мною город, как же ты умеешь удивлять. И главное в нужное время, когда уже руки опускаются, когда чернота перекрывает кислород, а ты, вот , раз и солнышком, и мовою, и верой. Будем жить!

Advertisements
Опубліковано у думай глобально, жити і перемагати, паростки майбутнього. Додати до закладок постійне посилання.

3 Responses to “- Дівчина мало не зомліла, коли почула українську”

  1. mamache коментує:

    Тарасе, добре пам’ятаю Ваш проект “Пізнати Донбас”, для мене свого часу відкриттям були ті фільми й репортажі, що знайшла у вашому блозі.
    але щодо нової України… не ідеалізуйте, друже. там стільки тирси в голові, що цивілізованій людині важко навіть уявити. навіть у тієї Олени Степової, яка безперечно прекрасно пише і добру справу робить, я читаю все,
    так от
    її розповідь про біженців, що повернулися до донбасу з україни і рашкі, мене розстроїла. не те щоб усе не так. але не все так. особливо з українськими. стикаюся з ними повсякчас. знаю що кажу. чорно-біла картина світу. на жаль. навіть у кращих представників.
    отже, Україна нова там може і народиться, але колись не за нашого з Вами життя. хіба шо у полемічному запалі до Новоросії можу то прийняти.
    дякую принагідно за все писане. це дуже важливо.

    • Taras Tronka коментує:

      Доброго дня, пані Олено! Тут дійсно питання у строках. У мене, як любителя історії, мислення відбувається епохами, а не роками. І те, про що я говорю як про картину майбутнього – звичайно, не є точним прогнозом (і не може бути). Це – візія можливого розвитку подій, один з сотень варіантів, яким може піти розвиток країни, нації. І якщо цей образ буде озвучений, у нього буде на один шанс більше стати реальністю.
      Люди, які живуть на межі світів, відчувають цей світ чіткіше, і мають величезну особисту мотивацію до змін. Це я до якості “людського матеріалу”. Я не думаю, що люди покоління Олени Степової здатні змінити країну. Якби це було так, денеерії та еленерії просто би не було. Я думаю, що це може зробити покоління її дітей.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s