Моя війна

Обидва мої діди служили під час війни, і обидва воювали – один трохи більше, другий – трохи менше. Але я не можу поділитися їхніми розповідями про війну – обидва померли ще до мого народження, зовсім не старими людьми. З того, що я знаю із розповідей рідних, життя у післявоєнному СРСР не додало їм здоровя.
Обидва, повернувшися з війни, одружилися на моїх бабусях, і 1947 року народилися мої тато і мама – старші діти в родині. Потім у тата зявилася молодша сестричка, а у мами – сестричка і братик.
У моїй родині День Перемоги ніколи не був парадним святом – хоч діди і мали різні медалі, вони ніколи не хвалилися своїми подвигами, та й взагалі не згадували війну, принаймні, при дітях. Обидві бабусі молодими жінками – одна ще практично підлітком – пережили окупацію і бачили всяке. Але навіть у тих умовах люди намагалися залишатися людьми, і життя – яке часом перетворювалося на виживання – тривало.
День Перемоги для моїх рідних був святом закінчення війни, памяті про загиблих, і надії на нове світле і мирне майбутнє. Здається, після цієї зими я починаю їх трохи більше розуміти. Вічна слава тим, хто боровся, і вічна память тим, хто не втратив людської подоби у ті страшні часи.
Nikoly znovu

 

Advertisements
Опубліковано у душа, жити і перемагати, культурне, скажу від себе, історичне | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s