Доля Майдану: змінитися або померти (повна версія)

Отримавши невеличку паузу та відсвяткувавши символічні 30 днів Майдану, багато людей замислилися, що ж робити далі? Ознаки кризи налице: відсутність нових подій, тупцяння на одному місці, повторення лідерами опозиції тих самих слів, очевидне відновлення роботи влади, точкове полювання за активістами по всій країні, зрештою, загальна втрата Майданом ініціативи.

Останні сильні кроки були зроблені саме владою: організація «Антимайдану» із тим самим гімном України, призначення винних у побитті студентів і початок проти них кримінального розслідування (формальне виконання вимоги Майдану), звільнення з СІЗО (але залишення під слідством) більшості затриманих 1-го грудня та в наступні дні (знову поступка Майдану), посилення тиску на активістів у регіонах, угода з Росією про дешевий газ та 15 мільярдів кредиту (незалежно від справжньої суті домовленостей), потенційні угоди на інші мільярди, і при цьому – без вступу України до Митного союзу. В урядовому кварталі знову багато дорогих авто, чиновники з трибун та екранів радісніше і вільніше продовжують брехати або просто просувати свою позицію. Цілком очевидно: вони вже не бояться. І правильно роблять. Майдан почала влада, і влада же його і закінчить.

На поточний момент у Майдана є проста альтернатива: змінитися або померти. Що ж можна зробити?

Запрошую розглянути основні проблеми Майдану на сьогодні та шляхи до їх подолання.

Втрата ініціативи і брак ідей щодо майбутніх дій

Майдан цілком очевидно втратив як фізичну, так і ідейну ініціативу у протистоянні із владою. Це і не дивно – єдиною вимогою, що об’єднує сотні тисяч людей, що вийшли на Майдан, є захист невинних і покарання винних, як чітко сформулював Гриценко. Також людей об’єднує загальний настрій «влада нас дістала». Більше нічого про цілі Майдану сказати не можна – те, про що бояться сказати активісти, чітко висловила людина зі сторони – Артемій Лєбєдєв у своєму останньому записі. Не варто забувати, що масовий Майдан – той, який ми бачимо кожної неділі – складається із простих пересічних українців, які, з одного боку, мають величезний досвід виживання, емоційно переживають усе, що відбувається у країні, і готові дійсно «душу й тіло положити» за справу, але з іншого боку – не мають ані політичної підготовки, ані досвіду тривалої і системної громадянської дії, ані організаційних навичок, ані досвіду побудови нової держави, нових органів влади, нових органів самоорганізації. Простий критерій – кількість ОСББ: на кілька сотень тисяч будинків у Києві їх хіба декілька десятків, при тому, що дім людини – місце, де вона та її родина проводить більшу частину свого життя. Тому весь багатотисячний Майдан наразі нагадує велета із великим серцем, великою душею, сильним духом, але маленькою головою. Висновок простий – треба додати мізків.

Ця проблема не є новою – багато масових протестних рухів стикалися із відсутністю ґрунтовних знань щодо зміни політичної системи. Зрозуміти, що жити так, як є, далі не можна – легко. А ось чим це життя замінити – значно важче. Іще важче – навчитися втілювати цей новий шлях щодня, довгою тривалою послідовною працею. Один з класичних прикладів – десятилітня боротьба польської «Солідарності» із комуністичним урядом: для належного протистояння із владою робітники-докери звернулися по допомогу до інтелігенції – і разом досягли успіху: «Валенса, який на той момент вже став одним з провідників страйкуючих, сказав що лист – це добре, однак потрібна інша допомога. «Ми не маємо досвіду спілкування з владою і боїмося, що вони нас просто обдурять (під час перемовин)». КОР у відповідь створив групу радників з числа інтелектуалів, що постійно допомагала страйкуючим».

Отже, Майдану потрібен «розум». Лідери опозиції на роль розуму не тягнуть – їхній інтелект обмежений форматом «я президент – ти у в’язниці». Опозиція – це той же Янукович, тільки трохи слабший, дурніший, наївніший, і, можливо, трохи чесніший. Громадський сектор Євромайдану, який би міг запропонувати нові шляхи і нові ідеї, самообмежився питаннями виживання Майдану і не має часу і сил на стратегічну роботу. Вже навіть лунають голоси про те, що активісти психологічно замикаються всередині Майдану і вже не бачать того, що відбувається (точніше, не відбувається) за межами периметру. Але відсутність стратегічного бачення – саме те, що знесилює революцію. Люди відчули, що вони можуть скинути Януковича, але задались природнім питанням – що далі? Новий Янукович?

Проблема порівняно із 2004-м ускладнюється тим, що немає позитивного лідера, який би уособлював світле майбутнє. Народ мусить уявити, придумати майбутнє без лідерів-пророків. А це – нове завдання, яке виходять за межі досвіду і знань більшості учасників Майдану.  Відповідно, треба залучати людей зі сторони. Це мають бути люди позапартійні та знаючі у суспільних науках – історії, соціології, політиці, економіці тощо. При цьому варто зрозуміти, що вони не є лідери, не є «духом, що тіло рве до бою», але вони знають, як цей бій виграти. Вони – розум. І такі люди є. Дехто з них вже роками пропонує свої рішення для суспільства. Виключно для прикладу можна назвати політолога Андрія Окару, журналіста і громадського активіста Олександра Тертичного, економіста Павла Шеремету (не плутати із журналістом), економіста Олександра Кендюхова, історика Ярослава Грицака, журналіста й історика Данила Яневського та багато інших розумних та нестандартно мислячих людей.

Таким чином, відповіддю на втрату інтелектуальної ініціативи Майдану є формування «Розуму» Майдану – колективу фахових радників, які є патріотами і вже мають рецепти побудови нової країни. Майдан повинен вчитись перемагати не числом, а умінням.

Зневіра

Зневіра поборюється вірою. Так само, як і з планом конкретних дій, Майдан повинен визначитися із тим, для чого він існує і живе. За що кожен учасник платить своїм часом, емоціями, грошима, здоров’ям.  Дотепер Майдан був явищем реактивним – він просто реагував на підлість, брехливість і жорстокість влади. Щойно влада перестала проявляти агресію – Майдан почав здуватися. Бо наразі він має мотивацію «проти», але не має мотивації «за». Відповідно, усі, кому небайдужий Майдан – уся спільнота – має виробити чіткий образ того, за що бореться Майдан. Що є метою боротьби? Який стан країни можна вважати перемогою? Цей текст, цей образ повинен вміщуватися у пів сторінки тексту – щоби його можна було зачитати зі сцени, повісити на стіну, зробити плакат. Усе, що більше – на роль мети не підходить. Майдан має виробити своє кредо, свій символ віри, свої заповіді. Свої принципи, свій набір цінностей, по яких кожен міг би визначити – він з Майданом чи проти Майдану. Своє бачення майбутнього, яке б надихало людей йти до кінця, не зневірюватися і не зупинятися. І в цьому майбутньому – це важливо – має бути місце кожному – і бідному, і багатому, і україномовному, і російськомовному, і східняку, і західнику. Написання кредо, сильного і ясного тексту, потребує творчої енергії і відчуття народного духу – і тут варто закликати до роботи усіх письменників та поетів, які стоять за Майдан. Якщо Майдан не виробить свій символ віри – він помре. Якщо цей символ не знайде відгуку у душах більшості українців – Майдан помре.

Втрата масовості

До цього треба ставитися спокійно. Будь-яке тіло, а особливо – людське тіло, прагне досягти стану покою. Більшості людей потрібен дуже серйозний стимул для того, щоби багато днів поспіль перебувати надворі. Тим більше, що українці – народ роботящий, і не бачать сенсу просто тупцяти на площі без діла. Отже, людям треба давати заняття, і заняття, достойне того, щоби заради нього вийшли десятки тисяч людей. Майдан – це війна, хоч і мирна війна. І тому найкраще мотивує людей до масового виходу на площу саме перспектива силового протистояння. В першу суботу і неділю люди масово вийшли, щоби собою, своїми тілами і руками захистити побитих дітей від насильства, а також – у разі необхідності – встати усім разом проти «Беркуту». При цьому багато хто був реально готовий брати урядові будівлі і надавати «Беркуту» по перше число. Удруге – люди вийшли, щоби показати, що вони не бояться «Беркуту» і вимагають його покарання навіть після показового насильства, тупої жорстокості і садизму, проявленому доблесними міліціонерами біля Адміністрації президента. Після того, як людей почали відпускати, а «Беркут» принишк – бажання виходити на Майдан сильно зменшилося. Тому потрібні достойні приводи, які вимагатимуть показати силу народу, і у разі необхідності, масою народу натиснути на «Беркут» чи війська. Такими приводами можуть бути, наприклад, похід на Межигір’я (щоби нагадати Януковичу, що він досі не виконав вимоги народу про відставку), і фактичне взяття влади у Києві. В ідеалі – 22 грудня – похід до Межигір’я, 29-го – взяття влади у Києві (звичайно, виключно мирними методами). Саме таким потужним і потенційно небезпечним діям необхідно присвячувати мобілізаційні збори кожну неділю. Гігант Майдану має величезну силу, і її варто використовувати на великі цілі.

Майдан – ініціатива меншості

Зараз до багатьох активістів Майдану доходить неприємне усвідомлення, що Майдан – як вимога повного оновлення країни та зміни системи влади – у Києві, та й у всій країні є ініціативою меншості. Сотні тисяч виходять виключно через обурення брутальністю «Беркута» і в бажанні швидко виплеснути свій гнів. А скільки киян реально бере участь у Майдані? Щодня працюють на Майдані тисяча, максимум дві тисячі чоловік. Час від часу бувають («стоять») на Майдані, збирають гроші, надають постачання, роздають листівки та розшарюють інформацію – ще тисяч п’ятдесят, включно із дітьми, жінками та пенсіонерами. 50, максимум – 100 тисяч чоловік на усе тримільйонне місто.

Ці люди надзвичайно активні, спілкуються переважно між собою (алгоритми фейсбуку цьому сприяють, до речі), і тому їм (та й зовні багатьом) здається, що їх – багато, і що Майданом переймаються усі. Але це – не так.

Усі інші три мільйони киян – пасивні спостерігачі (не забуваємо також про значну частку активних критиків і противників Майдану). Максимум їх можливостей і рішучості – це вийти у неділю зі стрічкою або прапорцем. А в понеділок ці люди ховають прапорці в шухляду, знімають з одягу стрічку та йдуть на роботу. Більше того – багато із тих же киян із стрічками з понеділка по пятницю працюють у державних і комунальних органах на систему, проти якої бореться Майдан, або обслуговують бізнес олігархів, які цю систему підтримують.

У мене маса знайомих людей, цілком недурних, які досі відверто не розуміють, «для чого там люди стоять?», і ще більше тих, хто не вірить в успіх Майдану і не вірить, що його або її особиста участь у справі може на щось вплинути. Уранці 11-го, на завершення останнього штурму, коли я біг центральними вулицями на Майдан, назустріч мені (від Майдану) йшли десятки і сотні киян різного віку із безмятежним виразом обличчя, а один навіть якось награно-іронічно говорив по мобілці: «ну, там майдан розганяють». Останні довибори у Верховну раду підтвердили – більшість українців досі живе в Україні Януковича. Для більшості українців 30 листопада і 1 грудня нічого не сталося. Для більшості українців за цей місяць нічого не змінилося. Країна сьогодні живе так само, як жила і місяць, і рік, і півроку тому.

Висновок із цієї ситуації простий – Майдан як ідея перетворення країни повинен перемогти в головах, і тільки тоді він переможе на вулицях. Майдан із січі-фортеці має перетворитися у постійно діючий всеукраїнський агітаційний пункт. У кожному районі Києва, у кожному місті, в кожному райцентрі є свій Янукович. І тому у кожному селі, місті та містечку має бути свій Майдан. Прихильники Майдана повинні дійти до кожної людини особисто і переконати їх, знайти правильні слова, щоби вони приєдналися до справи Майдану. Надихнути, допомогти позбутися страху і зневіри – так само, як вони позбулися їх на Майдані. А для цього необхідна мета, програма, план, і символ віри.

Виснаження активістів

Очевидним є те, що людина не може безкінечно перебувати у стані душевного і физичного напруженя, яке вимагає боротьба. Більше того – чим сильніше і триваліше напруження – тим сильніший буде потім період апатії та безсилля, особливо для людей, не звиклих до сильних переживань та поривів. Це нормально, і до цього треба бути готовим. Швидким натиском владу скинути не вдалося. І це навіть на краще, бо Майдан не має чіткого уявлення, що з тою владою робити далі. Безкінечно із дня у день збирати мільйони людей, щоби просто лякати стотисячним гігантом Майдану мешканців Печерських пагорбів так само нереально. Та й вони вже не лякаються, а просто не звертають на нього уваги. Тому Майдан повинен діяти мудріше і змінити формат.

Зокрема, пропонується окремо виділити загальні збори народу – Великий Майдан – Віче – для вирішення особливо важливих питань, зокрема, затвердження тої ж програми дій Майдану та символу віри Майдану. Після цього Великий Майдан згортається, і залишається Майдан-Січ – постійно діючий революційний реактор, мозковий та організаційний центр, який висилає своїх посланців – агітаційні групи – спочатку по районах Києва, потім – по області, і потім – по всій Україні. Метою Майдану-Січі стає радикальне оновлення та моральне очищення країни. І ця робота ведеться стільки, скільки необхідно – до повної перемоги. Щоби активісті Січі мали, чим годувати родини, їм встановлюється достойна, але розумна постійна оплата за працю. Великий Майдан як всенародне ополчення скликається тільки у разі штурму Січі або необхідності продемонструвати силу чи відвернути іншу загрозу, а також як всенародні збори – Віче – для обговорення зміни курсу революції, формування нової влади тощо. При цьому кожен, хто вважає себе частиною Майдану, може записатися у бійців запасу на випадок мобілізації, зобов’язатися постійно фінансово підтримувати Майдан, сплачуючи добровільний революційний податок, а також в добровільному порядку брати участь в роботі агітаційних та похідних груп Майдану та в іншій роботі Майдану-Січі.

Таке перетворення Майдану дасть активістам можливість перейти у нормальний щоденний режим існування, а усім прихильникам – продовжувати підтримку Майдану без надриву і кожному в міру своїх сил, але при цьому залишати Майдан-Січ захищеним від дій влади живим і самодостатнім організмом.

Отже, ще раз коротко про зміни, яких потребує Майдан, щоби вижити в умовах тривалого протистояння із владою:

1)      Залучення фахових радників, створення «розуму», або «Академічної ради» Майдану, які здатні формувати правильні ідеї і ставити правильні цілі і завдання. Майдан повинен навчитись перемагати не числом, а умінням. Такі люди є, і вони давно готові долучитись до справи. Закон простий – якщо ти не забиваєш, забивають тобі.

2)      Чітке формулювання мінімальних вимог і цінностей Майдану, про які необхідно щодня нагадувати зі сцени та поза сценою. Мінімум озвучив Гриценко – звільнення невинних та покарання винних. Максимум – повне оновлення країни за планом, який напише «Академічна рада», які мають бути визнаними фахівцями, патріотами, незалежними від будь-якої із партій.

3)      Майдан є реактивним, а повинен стати проактивним. Має бути намальована ясна і прозора картина позитивного майбутнього для всієї країни, за яке бореться Майдан. Ця картина повинна містити максимум 7 пунктів і вміщатися на півсторінки тексту, і бути зрозумілою і прийнятною для більшості громадян України.

4)      Оголошення масової мобілізації народу тільки під чіткі, продумані і підготовані завдання, які потребують масової підтримки і мають ризик протистояння з правоохоронними органами. Між тим – усі прихильники закликаються брати участь як добровольці у конкретних, предметних акціях і похідних групах.

5)      Розширення ідейної бази і залучення на свій бік більшості українців. Побиття студентів задіває здебільшого киян, і з часом стає менш болючим, скасування євроінтеграції та небезпечне зближення із Росією задіває західні та центральні області країни, ідея повного перезавантаження країни надихає невелику кількість інтелектуалів та громадських активістів. Необхідно знайти ідею, яка би відповідала прагненням усієї країни, зокрема, Сходу, Півдня, і Криму. Такою ідеєю може бути, наприклад, ідея справедливості, чесності та добробуту кожного громадянина. За чинної влади нічого з переліченого отримати неможливо, тому скинення влади є необхідним елементом (але не ціллю) революції.

6)      Залучення нового людського ресурсу, поширення ідей Майдану в маленьких містечках, селах, спальних районах тощо – у кожному районі є свій Янукович, і посланці Майдану повинні їхати в регіони всієї України, щоби допомагати людям звільнятися від страху й мороку зневіри.

7)      Київський Майдан повинен перейти в режим штабної роботи, скоротити охорону, контрольовану територію тощо. Налагодити постійне фінансування, мобілізаційний план на випадок нападу, сформувати групу, які будуть постійно працювати у штабі за гроші. Повне розгортання Майдану – тільки у випадку надзвичайних подій та регулярних недільних віче раз на тиждень, або навіть рідше. Усі добровольці, що готові до продовження боротьби, включаються у склад похідно-агітаційних груп.

Насамкінець традиційне прохання до всіх читачів – кому подобається текст – не мовчіть, зробіть перепост у своєму блозі або в соцмережах.

Advertisements
Опубліковано у думай глобально, самоорганізація / спільна дія, скажу від себе | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

2 Responses to Доля Майдану: змінитися або померти (повна версія)

  1. Майдан не повинен розпорошуватись по всій Україні. Це провокація. Максимальна концентрація повинна бути в Києві. Бо там влада. Автор цїє програми ставленик влади, віні намагається порівняти Януковича з опозицією, але таке порівняння не повинно бути, тому що опозиційні лідери люди, хай і зі своїми недоліками, а Янукович і його свора бандити.

    • Taras Tronka коментує:

      Шановний пане Олександре, дякую за увагу до цього тексту. Ваша інформація не зовсім відповідає дійсності, бо автор цієї програми – самостійно мисляча людина і є ставлеником виключно самого себе :) В усьому іншому – Ви маєте право на свою думку, і можете вільно її висловлювати, у тому числі на цьому блозі.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s