1933. Голодний Київ

Голод у Києві, 1932-1933 роки

Під час навчання в технікумі нас організовано годували в їдальні два рази в день – був сніданок і обід, так само було і в інших навчальних закладах.

Неподалік від будівлі барачного типу і стоянки літака К-5 знаходилася їдальня, де готували обіди для співробітників КПІ та членів їх сімей. На перше – рідкий суп з сої, на друге – рідка каша із сої з густою підливкою, на третє – чай ​​або компот з сахарином і 50 грамів хліба. Таке меню зберігалося протягом тривалого часу. Нагадаю, – це був голодний 1933 рік.

Їдальня розміщувалася на першому поверсі, а кухня – у підвальному приміщенні, готували сою на кухонних плитах, які топилися дровами, у великих важких мідних луджених котлах. Котли подавали на роздачу в їдальню за допомогою вантажного ліфта. Механізм ліфта являв собою набір шестерень, з’єднаних між собою ланцюгом Галля (подоба велосипедного ланцюга), до руху приводився вручну. Нерідко бували випадки, коли ланки ланцюга не витримували навантаження, ланцюг обривалася, спрацьовував стопорний механізм, і ліфт виходив з ладу, кухарям доводилося піднімати гарячі котли в їдальню по сходах на спеціальних ношах. Це було фізично важко і призводило до затримки обіду. Одного разу співробітники їдальні звернулися до мене з проханням відремонтувати підйомний механізм. З ремонтом я легко впорався, замінивши зруйновані шпильки ланок ланцюга на міцніші. За виконану роботу мене пригощали додатковим обідом. Випадки поломок бували в середньому один раз щодва тижні. Поки я працював у приміщенні церкви, з приводу ремонту продовжували звертатися до мене.

Обстановка голодних 1932-1933 років у Києві запам’яталася за станом Євбазу, примітне для старого міста місце – Єврейський базар (зараз про нього нагадує лише кафе-бар “На Євбазі” поруч із Універмагом “Україна” – ТТ)

Євбаз. Фото 1930 р.

Євбаз. Фото 1930 р.

Натовп торговців продуктами «кипів» своєї безформною масою. Для продажу була виставлена в основному ковбаса – «кров’янка», хліба було дуже мало, його продавали у вигляді нарізаних скибочок, і ще саморобні підсмажені коржі. Товар продавці тримали в руках, побоюючись малолітніх виснажених безпритульних підлітків, переважно хлопчаків, які підкрадалися до торговців іззаду, хапали з тарілок шматки ковбаси чи хліба і тут же, не тікаючи, падали на коліна, з’їдали здобуті шматки. Підлітків постраждалі продавці жорстоко били, а ті, терплячи побої, продовжували їсти. Покупці вставали на захист безпритульних, відштовхуючи торговців. Від безвиході діти організовувалися в групи по троє-п’ятеро дітлахів, а продавці називали їх «хапугами». Підлітки, що промишляли на базарі, були в основному приїжджими, вони, як правило, втратили своїх близьких.

Наша велика родина проживала в будинку навпроти прохідної заводу «Ленінська кузня» (до 1924 року він називався «Південно-Російський машинобудівний завод»), поблизу вокзалу, і щоранку ми бачили, як з вокзалу виїжджали вози з трупами людей, завантажених навалом і абияк прикритих рогожами. Візник, як правило, сидів на возі поруч із трупами і поганяв коней. У деякі дні таких возів могло бути до трьох, які повільно їхали один за одним. Процесія рухалася по вулиці Жилянській, потім дорогою через площу, на вулицю Дмитрівську у бік Подолу. За чутками, трупи вантажили на баржі і вивозили в невідомому напрямку вниз за течією Дніпра. В основному загиблих людей знімали з поїздів і підбирали на вокзалі, усі вони були безіменними жертвами голоду.

Особливо запам’ятався епізод, що відбувся якось влітку в районі того ж Євбазу. До того часу сливи ще не дозріли, а виснажений підліток (шкіра і кістки), наївшись ними, страждав розладом шлунку, на очах у всіх, з муками виливаючи з себе фекалії. Другий його товариш, такий же живий скелет, вибирав з випорожнень кісточки від слив, розколював їх каменем і, протираючи ганчіркою, тут же з’їдав. Відчай охопив мене, але я не мав уявлення, як втрутитися, щоб припинити це моторошне дійство. Перешкодити цьому, напевно, не в силах був ніхто. Всі були голодні, і поділитися шматком їстівного з приреченими було нікому.

У Києві для працюючих і учнів була введена карткова система постачання хлібом. Втрата картки означала вже справжній голод і навіть загрожувала смертю. Буханець чорного хліба по картці видавалася на чотири дні. Для решти хліб продавали в окремих спеціалізованих магазинах, проте отоваритися там було складно, черга формувалася з ночі, складаючи групи з десяти чоловік. Тут переважали непрацюючі чоловіки і жінки похилого віку, їх загальне число могло досягати 100 чоловік. Люди в черзі стояли, щільно тримаючись за одяг або пояси один одного. Правопорядок забезпечували самі покупці, міліції практично не було видно. Користуючись ситуацією, заздалегідь організована група з шести-восьми молодих здорових покидьків з розбігу розривала чергу, уклинювалася в неї, виштовхуючи декількох літніх людей, зчіплюючись з основною чергою. Таке відбувалося за кілька хвилин до відкриття магазину, і протистояти цьому було вкрай складно.

Вранці, по дорозі на роботу я неодноразово бачив трупи людей, що лежали прямо на вулиці біля будинків. Гинули в основному приїжджі або люди похилого віку. Рідні та знайомі киян не в змозі були їх поховати, виносили з дому і вкладали на видних місцях. Протягом дня спеціально організовані команди забирали і вивозили мертвих.

Наша сім’я вижила за рахунок того, що старший брат і сестри працювали, при цьому вносили дохід у загальний бюджет. Мама працювала посудницею у великій міській їдальні на вулиці Прорізній і ввечері приносила додому нечисленні недоїдки. Керівну посаду в їдальні займав далекий родич мого батька, і він дозволяв їй збирати залишки їжі.

Батька я позбувся у віці п’яти років, він помер під час епідемії черевного тифу у 1920 році. Працював він на Південно-Західній залізниці на посаді старшого кондуктора.

У такій складній обстановці створювався і починав свою роботу Київський авіаційний інститут.

Вже через якийсь час після цих моторошних голодних років, в їдальні КАІ я вперше в житті побачив білий хліб у вигляді батона. Напевно, зайве говорити, що він всім припав до смаку.

В.У.Павлюченко. З книги “Моя повість про Київський авіаційний інститут”.

Джерело: http://mik-kiev.livejournal.com/57813.html?thread=1023445

Advertisements
Опубліковано у Київ, цитатник, історичне. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s