Мовна економіка

Тут в коментарях до попередньої мовної статті мій тезко влучно зауважив, що варто купляти якісний український продукт, а не аби що, і тим самим зачепив досить важливу тему, за що я йому вдячний.

Звичайно, саме тому я приділив добряче часу для того, щоби навести конкретні приклади якісних українських видань – більшість із них я можу рекомендувати, оскільки сам їх читав/читаю або передплачував/передплачую.

Разом з тим, тут варто розуміти, що якісний український інформаційний продукт не з’явиться нізвідки. Більш популярні часописи російською витягнуть на себе найкращі українські кадри, які, у свою чергу, зроблять ці часописи ще якіснішими. Економіка і приватний інтерес – основа всього, і з часів Сміта і Маркса тут нічого не змінилося.

«Галицькі контракти» стали російськомовними «Контрактами», думаю, саме через те, що при однаковій якості із, скажімо, «Бізнесом», мали значно меншу аудиторію (і доходи). Доки їх було тільки двоє на всю країну – конкурували ще сяк-так. А щойно в Києві з’явилося ще пара якісних російськомовних бізнес-тижневиків – конкуренція загострилася, і «ГК» порвали, як тузик віхтика. Інший приклад – журнал «Новинар», який був започаткований видавцем як, грубо кажучи, україномовна альтернатива «Корреспондента». У результаті «Новинар» накрився з початком кризи, а «Корреспондент», хоч і змінив власника, продовжує виходити.

Отже, маємо зачароване коло: бізнес не хоче вкладати гроші в україномовні видання та україномовних авторів, бо немає попиту від споживачів саме на українську (точніше, він значно менший від російської), натомість споживачі не бажають платити гроші за україномовні видання, які в тому чи іншому сенсі поступаються російськомовним аналогам.

І рвати це коло треба з обох боків – як з боку виробника, так і з боку споживача. Іншими словами, розцінювати україномовність видання як додаткову цінність друкованої продукції – нарівні із якісною поліграфією та якісним змістом. На жаль, давно минули часи Громади і «Просвіти», коли більшість українських видань фінансувалися саме таким чином – який-небудь Іван Франко або Михайло Грушевський оголошував про створення нового часопису, збирав із небайдужих людей передплату на рік вперед – і видавав.

Власне, ця стаття і написана для людей, яким мова небайдужа. Вуличні протести не створять постійного україномовного культурного середовища. Голодування не нагодують україномовних авторів і журналістів. А десять тисяч українців, які передплатять «Тиждень», «Країну» або «Сучасність», створять цілий україномовний сектор економіки, нагодують десяток конкретних українських родин і змусять бізнесменів замислитися, чи не спробувати запустити й собі щось україномовне. Буде два таких «Тижні» – буде між ними конкуренція, буде і якість. Але ж із чогось таки треба починати, і починати, як вже казалось, з обох боків.

Наостанок ще один приклад: одна знайома літня пані – радянська українка, яка переїхала жити до Фінляндії, кілька разів із подивом переповідала історію з тамтешнього супермаркету: такі самі літні пані-фінночки, роздивляючись огірки на полицях, ретельно вишукували ті, що марковані фінським прапором, і, задоволено поокавши одна до одної, брали саме їх, хоча поруч лежали імпортні звідкись із Польщі чи Прибалтики, удвічі дешевші. Це відбувалося ще років десять тому. Знаю –  аналогія не бездоганна – але суть, я думаю, від цього не міняється. Де зараз ми, а де зараз фіни – усім відомо.

До теми:

Advertisements
Опубліковано у бізнес / економіка, культурне, скажу від себе | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

4 Responses to Мовна економіка

  1. mamache коментує:

    Голодування нікого не нагодують, Ви абсолютно праві. Але боюся, мало кого нагодує і передплата.
    ось приклад: “Українська культура”, що виходила кілька десятиліть, а нещодавно її колектив дружно пішов у відставку. Ви думаєте, їх хтось кликав назад? Гггг: пан міністр посадовив свою 22-річну племінницю, дав якийся транш, і наступне число таки вийшло – у кращих традиціях брежнєвізму.
    не хочу годувати такі родини. вони без нас прохарчуються, не бійтеся.

    Ще приклад. Я десь із рік тому писала у себе в блозі про “Культуру і життя”. дали бабла – швиденько надрукували якуся хрєнь із купою граматичних помилок на крейдованому папері. дали роботу своїм же, “прісосавшимся”. я так і сказала вголос, знайшовши кілька недругів.

    ну та Бог із ними. от як відділити перших від других? чесних робітників від розпилювачів б’юджетику? можете мені сказати?

  2. Taras Tronka коментує:

    Чесно кажучи, не бачу проблеми. Робити, як це завжди робилося:
    – по-перше, куштувати продукт перед передплатою;
    – по-друге, орієнтуватися на особу видавця / головного редактора, а також провідних авторів. От, наприклад, якби Іван Малкович оголосив про створення дитячого журналу за участю Сашка Лірника – хто би утримався від передплати? :)
    – по-третє, бути співпричетним до творення нового продукту: або писати/малювати для нього самостійно, або мати серед авторів друзів і поширювати інфу у соцмережах.
    Зрештою, ви ж самі все чітко описали: від “пильщиків” тхне за версту, а читати (а то й тримати у руках) їхній продукт неможливо. Як на мене, одразу видно, коли людина ще не вміє, але дуже старається (за рівнем щирості та ентузіазму), і коли хтось “відбуває номер”. Перших треба всіляко підтримувати, хоча б добрим словом, а про других – як про покійників :)
    Знову ж, вказані проекти виходять із засади, що якісна україномовна журналістика/періодика не може бути прибутковою (або бодай самоокупною) справою. Я же думаю, що це очевидна неправда. Просто так склалося, що україномовна частина населення України значно поступається російськомовній в управлінських та підприємницьких навичках, але це справа наживна. Зрештою, ніхто не заважає підрядити на українську справу іншомовного менеджера/підприємця, і я знаю трохи вдалих прикладів як і з давньої, так і недавньої історії.
    П.С. Так, я розумію, що зараз взагалі іде глобальне зменшення друкованої періодики, але суть від того не міняється – в інтеренеті вже 15-20 мільйонів українців, більшість з яких укрмову розуміють, так що ринок достатній :) Та ще й лишається значна частина фріків типу мене, яким тримати журнал в руках приємніше, ніж дивитися його з монітору :)

  3. Taras Tronka коментує:

    Поляки розвинули тему: Мова – це гроші. На українській російськомовності Росія заробляє мільярди. http://lifeinvest.com.ua/index.php/kreativ/6198-mova-tse-groshi-na-ukrajinskij-rosijskomovnosti-rosiya-zaroblyae-milyardi

    • Taras Tronka коментує:

      Цитата: “Україна є настільки великою країною і настільки важливою з ділової точки зору, що має потенціал, щоб іноземці масово вивчали саме українську мову як іноземну. Адже в такій Польщі, Словаччині, Австрії чи Німеччині на ринку праці потреба сотень тисяч осіб, котрі так чи інакше будуть працювати з українським клієнтом чи партнером – і разом із економічною євроінтеграцією потреба в них буде ще більшою. Якщо б Україна була хоча б в 70% україномовна – ці люди вивчали б саме українську мову як іноземну, а процес їх підготовки дав б української економіці величезний стимул. Бо це – і посади для українських лекторів (заробітчани могли б нарешті давати мовні уроки, замість прибирати), і екскурсії в Західну Україну для вдосконалення мови, і закупівля українських книжок, газет, журналів, навчальних посібників, і нарешті – відвідування українських сайтів і розвиток українського інтернет-бізнесу, а не російського”.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s