Психолог Людмила Гридковець: «Виходжу з позиції, що Бог один і що Він є любов. Це — первинне. Все решта — наша людська недосконалість»

Дружина, мати шістьох дітей, викладач, психолог, кандидат наук, письменниця і просто світла людина Людмила Гридковець говорить про любов, подружжя, про жіночність і мужність, про щастя й розуміння – себе і світу.

«Духовне ми можемо прийняти в себе тільки тоді, коли вже готові до цього душевно»

Вікторія Сорокопуд «Дзеркало тижня. Україна» №44, 02 грудня 2011, 19:15

Зазвичай жінка, яка має багато дітей, передусім є Мамою. Вона живе і дихає заради них, переймається здебільшого сімейними справами… Так справді буває «зазвичай», та тільки не в даному випадку. Ім’я Людмили Гридковець, мами шістьох дітей, я чую вже не перший рік від психологів, черниць, представників соцслужб, співробітників кримінальної міліції, священиків, подружніх пар і багатьох інших. До неї по допомогу звертаються всі — від злочинців до зневірених священнослужителів.

І зовсім не тому, що пані Людмила є кандидатом психологічних наук, деканом факультету психології. Просто ця яскрава нестандартна жінка живе тим, що сповідує. Вона вибудовує власний, позбавлений гострих протиріч, світ, у якому на чоловікове «Чи я тобі потрібен?» справжня дружина тільки й відповість: «Мені — завжди, любий!».

— Ми зустрічалися з чо­ловіком десять днів і через два тижні вже повінчалися, — роз­повідає пані Людмила. — То були особливі екзистенціальні переживання, коли могла упевнитися: я жінка, справді створена з його ребра. Я знала: він — моя половина. Чоловікові було 28 років, мені — 24. Він — із Києва. Я — з Черкас. Наступного року нашій сім’ї виповниться 20 років. У нас шестеро дітей: 18-річний Роман, 16-річний Ярослав, 15-річний Любомир, 11-річна Софія, дев’ятирічний Назарій і семирічна Ангеліна. Декретної відпуски я ніколи не брала. На всі ділові зустрічі, наради, засідання, прямі радіоефіри завжди ходила з немовлям. Мої діти з народження були до цього адаптовані. Зараз уже прос­тіше. Коли маєш одну дитину — мусиш дуже багато крутитися навколо неї. А коли дітей багато — головне «включатися» в потрібні моменти. Тоді дітям здається, що ти завжди поруч. Отож використовую переваги багатодітної родини (сміється).

— Ви викладаєте «Абетку подружжя» у храмі святого Василя Великого, який я, правду кажучи, відчуваю як частину вашого простору. Якийсь час я навіть думала, що ваш чоловік греко-католицький священик…

— Це спадало на думку не тільки вам (сміється). Проте мій чоловік — римо-католик, а я — охрещена православною.

— ?!

— Я ходжу в різні храми і взаємодію з представниками всіх конфесій. Виходжу з позиції, що Бог один і що Він є любов. Це — первинне. Все решта — наша людська недосконалість. Для мене не проблема піти в православний чи католицький храм, бо не маю внутрішнього протистояння щодо цього. До речі, фактор простору надзвичайно важливий і для роботи. Коли стіни намолені — все сприймається трохи по-іншому.

— Людмило Михайлівно, ви вже вкотре вражаєте мене. Чи знають самі священики, що ви працюєте з різними конфесіями?

— Так, і спокійно ставляться до цього. Більше того, мене запрошували викладати і на православні педагогічні лаврські курси, і в греко-католицьку семінарію. Був період — викладала в римо-католицькій духовній семінарії, що у Ворзелі (тепер там викладає мій учень). Кілька років співпрацювала з Інститутом вищих релігійних наук святого Томи Аквінського…

— А що викладали?

— На лаврських курсах — пси­хологію сім’ї, в римо-като­лиць­кій семінарії — практичну психологію, в Трьохсвяти­тельсь­кій духовній семінарії УГКЦ — загальну психологію, в Інституті релігійних наук — психологічне консультування на християнсь­ких засадах. Я завжди викорис­товую потенціал саме тієї групи, з якою працюю. Якщо це християнське середовище — гріх викладати психологію виключно світськими засобами. Христи­янство дає можливість донести екзистенціальні переживання, трансцендентність, сутність багатьох явищ і понять, тобто використати те, що люди вже мають усередині себе. Колись я порахувала, скільки видів психо­логії викладала за життя, — виявилося, близько 40. Все залежить від того, де саме викладаю і які вимоги даного закладу. За що люб­лю свою професію, так це за те, що поки допоможеш іншим — і свої патології подолаєш (смієть­ся). Але я викладаю не тільки в релігійних установах, а й світсь­ких, серед яких Інститут розвит­ку сім’ї, Інститут екології, еконо­міки і права й, звісно, мій рідний заклад — Київський інститут бізнесу та технологій.

— До речі, ви так і не розповіли про «Абетку подружжя», яку вже понад вісім років викладаєте у греко-католицькому храмі…

— Цю програму напрацьовувала роками. Починала, як усі: набирала якомога більше гарного й розумного до неї. І ніби були хороші показники, та коли через рік провела дослідження — виявилося, що маю нульовий ефект від програми. Щоб досягти стабільних результатів, почала шукати нову методу. І знайшла. Згідно з результатами моїх останніх досліджень, навіть через два роки після проходження курсів зберігається ефект, якого й планувалося досягти. «Абетка подружжя» — це відкриті курси. На них приходять не тільки пари, які готуються до вінчання, а й уже розлучені, і ті, хто тільки шукає свою половинку. Я ніколи не знаю наперед складу групи. Бу­ває так, що в групі 90% тих, хто дійсно готується до шлюбу, а 10% — тих, хто прийшов тільки послухати про нього. А буває й навпаки. В будь-якому разі курс проводиться кожного першого понеділка місяця (крім грудня, січня і липня) о 19 годині.

— За той час, що ви ведете цю програму, щось змінилося у ставленні українців до шлюбу, у стосунках між чоло­віками і жінками?

— Якщо брати динаміку, то вона не найкраща. Приміром, до 2007 року рівень готовності до шлюбу був вищий у жінок, а (за результатами моїх досліджень) після цього року він підвищився в чоловіків. І не тому, що вони різко стали освіченішими і ду­хов­ні­шими. Просто рівень жінок упав. І це дуже прикро. Я розу­мію, що багато в чому це результат програм гендерної рівності з їхнім викривленим розумінням мужності й жіночності. А тим часом жінкам і чоловікам слід пояснити, що рівності між ними не може бути апріорі. Рівнозначи­мість і рівноцінність — так, але аж ніяк не рівність. Коли акценти робляться на рівності — тоді викривляються всі моделі по­ведінки, що у свою чергу призводить до розлучень, самотності, розвитку гордині.

— До речі, сьогодні постійно дискутується питання, що обирати сучасній жінці — сім’ю і дітей чи кар’єру?..

— Насправді діти не заважають жінці будувати кар’єру. Протиставляння: сім’я — або робота, це також результат діяль­нос­ті програм гендерної рівності. В Естонії у шкільній програмі була казка «Білосніжка і семеро гномів». Її заборонили. Знаєте чому? Тому що Білосніжка порала гномів, пекла їм пиріжки, тобто формувала у дівчаток образ домогосподарки…

— Ви не жартуєте?

— Ні! Зрозуміло, що діти, які формуються в таких системах, мають викривлене уявлення про мужність та жіночність. Для сучасної жінки часто зварити їсти — непосильний обов’язок…

— Людмило Михайлівно, колись я писала матеріал про сексуальне насилля над дітьми, і співробітники кримінальної міліції у справах дітей розповіли мені про жінку-психолога, яка допомагає їм в особ­ливо тяжких випадках. Коли запитала її ім’я — виявилося, що це ви… Як саме і з ким ви працюєте?

— З 2008 року я почала займатися справами про зґвалту­вання дітей і вперше зіткнулася з нонсенсами нашої законодавчої системи. В той час для того, щоб провести експертизу дитини, потрібен був дозвіл батьків. Та коли ґвалтівник дитини сам батько — нічого не можна було вдіяти. Але більше мене шокувало інше: коли в неформальній обстановці обговорювалося питання про ймовірність вилучення шестирічної дитини з сім’ї, де батько-вдівець примушував її до орального сексу з іншими проявами фізичного насильства, представниця опікунської ради відповіла: «Так тут хоч свій батько ґвалтує, а так її до дитячого будинку віддадуть, і там чужі ґвалтуватимуть». Перші справи були надзвичайно складні. Неси­ла пережити моменти, коли дитина, плачучи, каже: «Тато знову сьогодні буде мене мучити». Серце краялося, а я тільки й могла, що сказати: «Сонечко, потерпи. Ще трішечки».

— А чи звертаються до вас самі винуватці, які мають таку… проблему?

— Так. І чоловіки і жінки. Якщо людина з такою патологію сама приходить до мене — я допомагаю їй з нею впоратися. А якщо люди граються: «Я це роблю, але ти ніколи цього не доведеш» — докладаю всіх зусиль, аби довести.

— І як відновлюєтеся після всього цього?

— В мене є «високе начальст­во» (показує на небо). Тому тіль­ки з Ним і тільки через Нього…

— Чи вистачає вас на власних дітей?

— Як коли. День у мене почи­нається о четвертій ранку. За­звичай збираю всіх дітей до школи, а перед цим іще намагаюся приділити час науці, тим паче що зараз працюю над докторською…

— Неймовірно. І яка тема?

— «Родинні детермінації осо­бистісних криз людини». Всі дослідження проведено вже давно, а от компонувати докторську почала лише з березня цього року. І якби мене з місяць ніхто не чіпав — дуже швидко зібрала б її до купи. Часу й справді дуже бракує. Бо крім індивідуальних і групових прийомів, радіо- і телеефірів, викладання в різних місцях маю ще роботу в громадських організаціях, яким теж доводиться допомагати. Входжу також до консультативно-науко­вої ради Національної комісії із суспільної моралі, веду авторські передачі «Родинна абетка» та «Психо­логічна аптечка» на радіо «Ма­рія». Сьогодні є потреба у створенні професійної спілки християнських психологів, тож у цьому напрямку теж треба попрацювати. А ще пишу книжки для дітей…

— Що, також о четвертій ранку?!

— Ні, за натхненням (смієть­ся). У 2004 році в мене невеличким тиражем вийшов роман «Поклик», у якому йдеться про те, як не переплутати власне бажання до чернечого життя із Божим благословенням. Цей роман цікавий тим, що всі містичні й молитовні стани там реальні. Я використала їх з дозволу монахів і священиків, які записували свої думки, глибинні містичні переживання, екзис­тен­ціальні стани тощо.

— Монахи і священики?!

— Так, адже я працюю не тільки зі світськими людьми, а й зі священнослужителями.

— Відверто кажучи, я вважала, що в кожного з них є свої духівники, що до психологів вони не звертаються…

— Нам усім доводиться долати свої людські проблеми. Кожен має щось таке, що приносить зі своєї сім’ї, зі свого роду. І не завж­ди все те є добрим. І не завж­ди те недобре ми можемо прийняти як подяку за те, що належимо до свого роду. Фактор вдячності може бути однаково відсутній як у людини світської, так і у священнослужителя. Нерідко духівники відправляють до мене священиків, бо розуміють — там суто психологічна проблема. Зрозуміло, якщо священик шукає Бога — він сам вийде з того стану. Психолог може лише прискорити цей процес. Адже навіщо десять років шукати, якщо ти вже зараз маєш духовний резерв, завдяки якому можеш досить швидко вийти з цього стану? Недарма апостол Павло казав: «Спочатку душевне, а потім — духовне». Духовне ми можемо прийняти в себе тільки тоді, коли вже готові до цього душевно. Священик, як і звичайна людина, теж може розгубитися. У священиків виникає більше запитань, пов’язаних з екзис­тенціальними переживаннями. Наприклад, він малює собі образ того, як повинен служити, а тим часом його внутрішній резерв на даному етапі не дозволяє йому цього робити і т.ін.

— Людмило Михайлівно, а як ваш чоловік реагує на такий стиль життя?

— Спочатку досить болісно, а потім змирився. Колись він сказав дуже важливу річ: «Звісно, мені дуже хотілося б, щоб ти була вдома, доглядала дітей, але я розумію, що ти почуваєшся по-справжньому щасливою тільки тоді, коли працюєш. А коли жін­ка щаслива — коло неї щасливі всі». Мій чоловік дуже мудра людина. Він прийняв реальність такою, якою вона є, і я йому за це дуже вдячна.

— Пані Людмило, у вас шестеро дітей. Чи не було такого, що діти не могли вас між собою поділити?

— Не було, тому що як психолог знаю певні секрети. По-перше, одну дитину завжди треба готувати до народження наступної. По-друге, коли приходиш з пологового будинку, не можна немовля просто брати і годувати. Старшу дитину обо­в’яз­ково треба також узяти на руки, навіть якщо тобі це незручно. Тобто одне маля годуєш, а друге в тебе в цей час на руках сидить. Коли жінка так робить перші півтора-два місяці — тоді в дітей немає протистояння. Таким чином вона формує єдиний психологічний простір.

— Скільки всього ви знаєте… До речі, де ви здобували освіту?

— За базовою освітою я — кібернетик, закінчила факультет кібернетики Київського націо­наль­ного університету імені Шевченка…

— Тоді як ви опинилися у психології?

— Майже випадково (сміється). Але ми знаємо, що будь-яка випадковість насправді є результатом закономірності. Я завжди любила математику і навіть намагалася виміряти світ математичними моделями. Колись мені пророкували велике математичне майбутнє. До речі, на факультет кібернетики я не могла вступити протягом двох років, хоча за півгодини розв’язувала свій варіант і встигала допомогти ще половині ряду. Тоді мені це здавалося несправедливим, але насправді все було правильно. Сьогодні кібернетика мені дуже допомагає. Дає структурність мислення. В людей, які приходять у психологію з гуманітарних факультетів, нерідко домінує сегментарне мислення, тому ними дуже легко маніпулювати. Вони «купуються» на різного роду ідеї, і потім їх дуже складно з того «висмикнути». А коли ти бачиш причинно-наслідкові зв’язки, загальну структуру — по-іншому ставишся до інформації. Знаєте, я думаю, що якби тоді вступила відразу — то не зустріла б свого чоловіка, не поринула б у психологію і, можливо, не віднайшла б того світоглядного прос­тору, який маю зараз.

Адреса матеріалу: http://dt.ua/SOCIETY/duhovne_mi_mozhemo_priynyati_v_sebe_tilki_todi,_koli_vzhe_gotovi_do_tsogo_dushevno-92923.html

До теми:

Advertisements
Опубліковано у душа. Додати до закладок постійне посилання.

10 Responses to Психолог Людмила Гридковець: «Виходжу з позиції, що Бог один і що Він є любов. Це — первинне. Все решта — наша людська недосконалість»

  1. intravos коментує:

    Слава Богу, не всі священники – фанати, що дивляться на людину з іншої конфесії як на представника Антихриста. А Людмила Гридковець – справжня віруюча людина, для якої релігія – не засіб відокремлення себе від інакших, а засіб любити й об’єднувати.

    • aandrusiak коментує:

      Але ця її справжня віра не заважає їй, між иншим, робити брудні наклепи на чесних людей (мабуть таки навіть справжня віра продається, і справа лише в сумах).

  2. Alla коментує:

    Вдячна Богу за знайомство з Людмилою Гридковець. Це було років 5 тому в Тернополі. Пані Людмила презентувала свою кижечку для дівчаток-підлітків “Дива дівочого організму”. Це найкраща книжечка для дівчаток, які стоять на порозі юності. Я часто рекомендую батькам і вчителям придбати ці книжечки для дівчаток. Хоча в Тернополі їх не знайти. Сама за фахом психолог(базова освіта Львівський політенічний)..Я за фахом перинатальний психолог. З нетерпінням чекаю, коли буде створена професійна спілка християнських психологів.Дуже приємно було дізнатися, що Людмила Гридковець говорить про це.Впевнена, що однодумців у неї багато. А якби вона погодилась бути головою такої спілки, то наша українська спільнота тільки б виграла від цього.

  3. Ігор коментує:

    Людмила – аматор. Ламає волю людей. Сліпа фанатичка. Це змістовні слова, адже знаю з власного досвіду. Довіртесь своєму серцю, а не чужій думці, і так Ви знайдете життєву дорогу. А шлях до Бога у кожного свій, безглуздо вважати, що хоч одна людина може всі їх знати.

  4. Гридковець – це людина, яка звинувачує у педофілії та гомосексуалізмі людей, які насправді є порядними громадянами та люблячими батьками. Цікаво, за скільки вона продає своє сумління та набожність?

  5. Очень страшно, что психологи насаждают религиозные догмы! Это чревато психологической не состоятельностью вашего дитятки. Все религии формируют рабское сознание. Вы хотите видеть своего ребёнка рабом? Вроде бы правильная информация. Но если она подана рабами – пользы от неё мало!

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s