Кожна українка має право на чоловіка

За різними підрахунками, у нашій країні на кожні десять 30-річних жінок припадає десь по 5-7 здорових чоловіків. Проблема очевидна. По-перше – особиста, для кожної жінки – своя. По-друге – демографічна, одна на всіх: країна втрачає сотні тисяч ненароджених дітей щороку.

Про причини зараз не будемо – про це вже трохи говорять, і треба говорити більше. Питання, що робити. І робити треба всім миром, запроваджуючи єдину державну політику. Варіантів, зрештою, небагато.

Зменшити кількість жінок

Це вже стихійно відбувається. Експорт живого товару – молодих і вродливих українок – у країни близького і далекого закордону є загальновідомим і складає тисячі жінок щорічно. Дуже небагато таких жінок знаходять своє щастя «там», але тим не менше вони їдуть туди «звідси». А до чого тут українські чоловіки? – А чи спокуситься молода жінка такою пропозицією за кордоном при перспективі вийти заміж за нормального чоловіка і жити нормальною родиною у своєму рідному місті чи селі?

Далі йде бізнес видачі українок за іноземців – теж, до речі, приносить сотні тисяч доларів щороку, у базах шлюбних агентств – десятки, якщо не сотні тисяч розумних і симпатичних українок.

Інша тенденція, яку я спостерігаю – виїзд молодого освіченого, можна сказати, цілком успішного і матеріально забезпеченого жіноцтва на навчання з наступною роботою, або одразу – на високооплачувану, кваліфіковану роботу за кордон. Таких менше, але те, що рахунок іде на тисячі щороку – не секрет.

Також не секрет, що багато українських жінок – заробітчанок знаходять в Італії не лише гроші для своїх родин в Україні, але й більш комфортне жіноче буття, ніж у рідному населеному пункті. І знову лік іде на десятки і сотні тисяч.

З точки зору державних інтересів, та й самих українок, це – не найкращий варіант. Країна губить молодь, перетворюючись на країну одиноких пенсіонерів (точніше, пенсіонерок). Ненароджені діти зараз – це недоглянуті батьки і діди потім, це невироблений продукт, це несплачені податки і пенсії. Власне, чому «потім»? Це вже реальність – подивіться навколо себе.

Збільшити кількість чоловіків

Саме так – треба завезти в країну чоловіків. Цинічно? Нереально? А чому жінок організовано вивозити можна, а організовано завозити чоловіків – ні?

Чоловіки радо їдуть в Україну, але переважно – як секс-туристи, або на пошуки «української дружини», яка, у разі вдалої місії, вивозиться до країни проживання чоловіка. Іноземних, здорових, якісних чоловіків на тривалий строк може привабити в Україну тільки одне – можливість самореалізації. Так, в Україні є трохи бізнес-іммігрантів, але їх хіба кілька тисяч, і більшість з них – у Києві та інших великих містах. Багато молодих, здорових, недурних чоловіків приїжджає на навчання – в Україні щорічно вчаться десятки тисяч іноземних студентів – але, повністю адаптувавшись у наших умовах, вони все одно повертаються на батьківщину. Бо там для них є робота. І робота краща, ніж в Україні. А що буде, якщо створити в Україні найкращі умови для розвитку бізнесу у світі? Спитайте українських чоловіків, які живуть і працюють в США, Німеччині, Сінгапурі, Китаї, Росії.

Ось тут і сходяться питання економічної політики українського уряду і особистого щастя кожної окремо взятої української жінки. Чим кращі умови для бізнесу в Україні – тим більше шансів для кожної української жінки знайти своє жіноче щастя у вигляді щасливого чоловіка.

З точки зору державної політики, цілком очевидно, що є сенс заохочувати приїзд чоловіків з країн, близьких до нас ментально і бажаних нашими жінками. Але обирати можна тільки тоді, коли є з кого обирати. А наразі в Україну прагнуть потрапити лише біженці зі злиденних і зруйнованих війною країн, та й то – більшість – транзитом до ЄС.

Інші варіанти

Відомо, що більшість жінок прагнуть народжувати дітей за наявності чоловіка. Окрім психологічного комфорту, має значення й банальне, але важливе питання матеріальної підтримки. Як можна дати жінці цю підтримку за відсутності нормального чоловіка на кожну жінку? Я бачу два варіанти: державна підтримка материнства і легалізація багатоженства.

Ага, я вже чую галас стражів моралі: «як, в Україні – православній країні і т. п. і т. д. – може бути багатоженство?». Давайте подивимося правді в очі – уже нікого не дивує ситуація, коли успішний, матеріально забезпечений, здоровий, працьовитий одружений чоловік має не лише коханку, але й дитину на стороні. І коханка є, фактично, другою дружиною, а коханка з дитиною – другою родиною. І чоловік проявляє відповідальність і неабияку чоловічу силу, піклуючись про добробут двох родин і двох жінок одразу. І єдине, що псує долі і нерви і жінок, і чоловіків, і дітей в такій ситуації – це бажання жінок мати все собі одній та формально суспільне неприйняття багатоженства, підтримуване законодавством. Власне, й законодавець зі скрипом, але вже почав визнавати реальний стан речей – «цивільна» дружина у разі розлучення або смерті чоловіка значною мірою вже має майнові права, аналогічні «законній» (але тільки якщо законної немає). Думаю, усі, хто цікавився ситуацією, знає, що у країнах з визнаним багатоженством матеріальний захист жінки і та її дітей перебуває на досить високому рівні. Так, жінкам доводиться ділитися чоловіком, але, по-перше, вступ до такого шлюбу – справа добровільна, а, по-друге – що краще: бути «коханкою-матір’ю-одиначкою» (або «жінкою-яка-знає-про-коханку»), чи повноправною дружиною і матір’ю дітей при чоловікові, який просто має двох дружин?

Зрештою, такий порядок можна встановити тимчасово – до вирівнювання міжстатевого співвідношення хоча би у віковій групі до 40 років.

Державі наші жінки наразі не дуже довіряють. Але й це можна виправити – встановивши максимально жорстку (для держави) систему виплат на дітей до повноліття, прив’язавши, наприклад, виплати до курсу золота, ввівши кримінальну відповідальність чиновників за невиплату чи затримку виплат, спустивши ці питання до компетенції місцевих органів влади – щоби жінка могла прийти у найближчу райадміністрацію і витрясти з відповідного чиновника душу (наші жінки і не таке можуть). Розвинути систему догляду за малими дітьми і підлітками, де б вони отримували чоловічу увагу – від вчителів-чоловіків: у школі, тренерів на секціях, ведучих гуртків тощо. Одним словом, способи є, головне – бажання.

Жіноче щастя існує, і за нього варто боротися :-)

Advertisements
Опубліковано у думай глобально, правді в очі, скажу від себе. Додати до закладок постійне посилання.

2 Responses to Кожна українка має право на чоловіка

  1. bunyk коментує:

    Но с другой стороны,
    При таких делах
    Столько бед и забот,
    Ой, спаси аллах!

    Якщо в чоловіка є стільки енергії, то чому б і не дозволити. То його проблеми. :) Але в нас навіть порнографія заборонена а ви тут про таке мрієте.

    Є ще глобальна світова проблема в тому що шанси жінки знайти пару після 35 стрімко падають до нуля. Статистика: http://blog.okcupid.com/index.php/the-case-for-an-older-woman/

    • Taras Tronka коментує:

      Так отож! Замість того, щоби плакати, треба активно конкурувати на світовому ринку за цінний ресурс.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s