Економічний вибір України: гітлерономіка чи “німецьке диво” ?

«Уже 21 червня [1948 р.] в урядовому бюлетені було опубліковано чотири ключових документи, які набрали чинності першого липня і, за словами Ергарда, «одним махом викинули в кошик для сміття сотні всіляких наказів та розпоряджень, які регулювали економічне життя та ціни… При цьому ми вдалися до єдино можливого методу — відмовилися від переліку всього того, що втрачає силу, і чітко позначили тільки те, що мало залишатися в силі. Таким чином було зроблено величезний крок до мети, якою є звільнення економіки від безпосереднього впливу бюрократії».

«Під час Великої кризи 1929-1933 років, яка вразила Німеччину чи не гостріше, ніж будь-яку іншу країну світу, Ергард розробив власну антикризову програму. Суть тієї програми, якщо коротко, зводилася до стимулювання платоспроможного попиту найширших верств населення та заохочення з боку держави інвестицій у галузі, пов’язані з виробництвом товарів народного споживання. Саме зростання у цих галузях, а не державна підтримка важкої, а тим більше — військової промисловості, дає, на переконання Ергарда, ефект мультиплікатора, прискорення розвитку економіки в цілому. Досить широкого розголосу (правда, лише в наукових колах) набула полеміка Ергарда з Ялмаром Шахтом, майбутнім міністром економіки в уряді Гітлера. Шахт вимагав звільнити від податку на прибуток великі корпорації, заохочувати інвестиції у військову промисловість, не втручатися у відносини між підприємцями та робітниками в питаннях розмірів зарплати.

< … >

Ергард вважав найвищою цінністю економічну свободу, Гітлер же вперто й послідовно ту свободу обмежував, «мобілізовуючи» економіку для розв’язання «завдань, які стоять перед націонал-соціалістичною державою».

(Усі цитати наведено за книжкою Олекси Підлуцького “25 портретів на тлі епохи”. Придбати її можна у книгарнях КПІ в Києві.)

Подивимося на сьогоднішню Україну. Увесь великий бізнес де-факто звільнений від податків, оскільки усі прибутки виводяться через офшори типу Кіпра. Усі зусилля українського уряду спрямовані на забезпечення діяльності важкої промисловості – вибивання найкращої ціни на імпортний російський газ для металургії та хімічної промисловості (відомо, що для споживання населенням цілком достатньо газу, який видобувається в Україні). Уряд закликає населення затягнути паски і скасовує пільги та соціальні виплати, у той час як на гігантські об’єкти головної задачі країни – проведення ЄВРО – 2012 – витрачаються мільярди гривень щомісяця.

«Забезпечити молоді доступну і якісну освіту набагато важливіше, ніж відправляти пенсіонерів засмагати на Майорку», — стверджував Ергард.

На що спрямована політика сучасного українського уряду в галузі освіти, добре відомо: закриття шкіл, цинічне заробляння на сиротах, зменшення державного замовлення в університетах, щорічна зміна правил гри і плутанина при вступі до закладів вищої освіти. При цьому і пенсіонери не те, щоб засмагали на Мальйорці. Але там, або на схожих курортах, можна регулярно побачити депутатів, працівників Адміністрації Президента або міністрів.

Як відомо, те, що Ергард пропонував ще 1933 року, йому вдалося втілити у життя лише 1948 року – і він за рік витягнув країну з кризи, передусім – моральної, а за десять років – колись розгромлена, принижена, злиденна нація стала однією з найбагатших у світі.

“Суть економічної реформи Ергарда можна звести до кількох основних пунктів:

  • використати стабілізуючий ефект грошової реформи і провести якнайширшу лібералізацію цін;
  • скасувати численні регламентації та постанови, що сковували суб’єктів господарювання;
  • створити максимально сприятливі умови для вільної конкуренції через жорстке антимонопольне та антикартельне законодавство;
  • максимально протидіяти лобістським зусиллям великого бізнесу;
  • використовувати соціальні амортизатори для захисту слабких та незахищених членів суспільства.

Метод Ергарда і досі не застарів: Грузія, країна, яка, на відміну від України, не має значних запасів корисних копалин чи більш-менш значної промисловості, попри війну з Росією і світову фінансову кризу уже кілька років поспіль показує економічне зростання.

Варто також відзначити ще один момент. Коли Ергард був змушений піти з роботи через небажання вступати у нацистські «добровільні» організації, роботу йому дали… німецькі підприємці:

«Вчений не міг розраховувати на роботу в жодному університеті, жодному науково-дослідному інституті нацистської Німеччини. Проте безробітним професор не залишився. Він отримав гроші на створення власного невеличкого дослідницького центру. «Грант» Ергардові дало керівництво «Райсхсґруппе Індустрі» — об’єднання промисловців у нацистській Німеччині. <… > Просто значна частина німецької бізнес-еліти, особливо представники галузей, не пов’язаних безпосередньо з військовою промисловістю, всупереч радянським міфам, була зовсім не в захопленні від нацистського режиму. Вже 1942 року, коли Гітлер тріумфував, здавалося, на піку своєї могутності, вони передбачали крах режиму і поразку Німеччини у війні. Головним завданням (звісно ж, не зафіксованим у жодних документах) Ергардового Промислового інституту стала розробка макроекономічної стратегії до дня «Х» — дня, коли Гітлер зникне з політичної сцени.»

Це до питання, куди піде Україна після неминучої революції. У здравомислячих українських підприємців ще є час знайти і підтримати свого Ергарда. Небагато, але ще є.

Advertisements
Опубліковано у бізнес / економіка, думай глобально, скажу від себе, цитатник, історичне. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s