Нариси сучасного самозахисту–6. Махвія

Про ще одну цікаву самоорганізаційну спільноту я вперше довідався від Омеляновича – мого давнього знайомого фермера. Вперше перетнулись ми з ним років із 6 тому. Він підхопив мене на трасі, їдучи на Харків. В салоні «Ниви» сидів ще один пенсійного віку чолов’яга, котрий, як я незабаром з’ясував, ще донедавна керував ВОХР-ою району. Усю дорогу до Харкова екс-вохрівець похвалявся своїми подвигами на ниві охорони різноманітних об’єктів, насамкінець резюмувавши: мовляв, за його керівництва жодна миша непоміченою не пробігала. На що Омелянович весело зауважив:

–  Ми тебе, аби схотіли, один дідько б обдурили
–  Ну, так тож ви, – хоч і з певною гіркотою, але поважливо буркнув на прощання пенсіонер.

Мене відразу ж зацікавило, про кого саме велось під отими самими якось утаємничено означеними займенниками «ми» і «ви». Але на моє питання з цього приводу фермер лише стисло мовив: «Та так, просто люди».

І попри те, що як з’ясувалось, фермер давно і чудово знав моїх дружину із тещею, попри те, що наше знайомство розвинулось і через низку навзаємних послуг незабаром стало до певної міри довірливим, попри те що через певний час через Омеляновича я познайомився із багатьма його колегами та друзями, трохи більше про згадану спільноту я дізнався лише років через  п’ять.

Якось взимку минулого року до мене завітала досить колоритна трійця: двійко шафоподібних суб’єктів із ротвейлерівськими пиками, на котрих читались суцільні інстинкти, та товстенький панок із повадками опера у відставці та залишками хоч якоїсь розумової субстанції в очах.

З’ясувалось, що панок, який відрекомендувався начальником СБ чи то Приват-, чи то Правексбанку у супроводі судового виконавця та представника міліції (двійко ротвейлерів) завітали до мене із судовою постановою, аби накласти арешт на моє майно, бо я, виявляється, злісний неплатник 20-тисячного кредиту.

Дуже втішений такою увагою, і аби уточнити, чи не помилились візитери прізвищем та адресою, я попрохав у них судову постанову та посвідчення уповноважених осіб. Панок, помахавши якимось папірцем і зачитавши з нього моє прізвище та адресу, запропонував і мені ознайомитися із цим документом – посвідчень пред’являти ніхто не поспішав.

Я причинив хвіртку, але замість папірця в щілині опинився мешт екс-опера. Ззаду на нього, намагаючись розвинути успіх, навалились шафоподібні. Я спробував підперти хвіртку спиною, та ще б трохи – і акт агресії на суверенну територію мого подвір’я завершився моєю поразкою.

Але тут з прогулянки заразом із Дашкою городами повернулась дружина. І Дашка, ця наша улюблена дівчинка кавказької національності, довела недаремність вкладених в неї коров’ячих тельбухів, кисляка, яєць та іншої добірної собачої їжі, а головне – часу, витраченого на вишкіл.

Мить – і мешт агресора опинився у неї в зубах, а сам панок заволав, як недорізаний півень.

Зрозуміло, що на ґвалт вигулькнули сусіди: хто чим займався, із тим і підтяглися. Хтось кидав сніг – надійшов з лопатою, хтось рубав дрова – із сокирою, хтось катав тісто – із качалкою, а хтось із тракторцем порався – із монтувальницею…

Дружина надбігла із класичним дрючком. Ще хвилька – і за авто трійці лише сніг закурів. Нам же залишилось лише дивуватися: що то було за НЛО, а Дашці дісталась в якості трофея нова іграшка – мешт візитера.

Для поселян цей інцидент став не лише приводом для теревенів, але й підтвердженням справедливості народної мудрості про гуртове биття батька. Дружина зайвий раз почубила мене, бо свято переконана: аби в статтях та іншому спілкуванні зі світом я був більш виваженим, нічого б подібного не трапилось. Я ж був трохи іншої думки…

По-перше, кредит нашої виваженості і толерантності вичерпується.

По-друге, сама ця історія стала практичним підтвердженням тези, котра чим далі, тим наполегливіше побутує в народі: проти їхнього державно-бандитського свавілля ефективно можна протидіяти лише організованими силовими методами.

По-третє, одним із найвигідніших капіталовкладень, за теперішніх умов, стає облаштування індивідуальної безпеки кожного пересічного громадянина включно із родиною.

І я свято переконаний, що цей процес зміцненням парканів, воріт, дверей, встановленням сигналізації, придбанням цуциків бійцівських порід чи навіть зброї в середовищі народонаселення не обмежиться.

По-четверте, індивідуальна безпека кожного може бути ефективною лише в одній із самоорганізаційних форм самозахисту населення, котрі, в свою чергу, рано чи пізно мусять трансформуватися в єдине чи декілька потужних організаційних утворень загальнодержавного масштабу.

Що це мусить бути за організація, на яких засадах і як скоро вона може сформуватися, які цілі перед собою поставить, якими методами діятиме, хто саме стане її рушійною силою… про це окремого разу.

А поки що продовжу про оті самі самоорганізаційні форми самозахисту.

Описуючи рейдерську атаку на моє подвір’я, зовсім забув сказати: ні я жодного разу в житті, ні переважна більшість моєї рідні ніколи не вдавались до такої банківської послуги, як кредит.

Про рідню я не даремно. Наша родина досить чисельна і, попри розкиданість майже всією Східною Україною, надзвичайно дружна, та будує стосунки поміж собою на максимальній довірі одне до одного. І коли в когось виникає нагальна потреба в серйозному капіталовкладенні (придбання квартири, авто, започаткування власного бізнесу, відправка талановитої дитинки на навчання за кордон) рідня скидається – і проблема вирішується.

Мені зауважать: багато хто так робить. Еге ж. А чи хто-небудь замислювався над тим, що така форма фінансових стосунків є нічим іншим, як такою собі примітивною кредитною спілкою родинного типу?

А що таке кредитна спілка? Правильно – одна із форм самоорганізації. Зробивши це відкриття і трохи віддихавшись від ворожого нападу, я зробив те, чого не робив вже декілька років – хильнув склянку горілки, і подався ділитися своїми умовисновками із Омеляновичем та його дядьками – отими самими «добрими людьми».

Дядьки, а це певне коло місцевих фермерів, сільських підприємців і просто авторитетних в своїй місцевості людей , теж потихеньку кружляли горілку (якраз був Йордан), ганяли кулі в більярдній, різались по-маленькій в дебчик і вели неквапні розмови.

До речі, про політику майже ні слова – остогидло.

Дядьки вислухали мене і ретельно, із суто селянською прискіпливістю, прокоментували мої умовиводи.

Кредитна спілка? Так вони вже давно в таку неформалізовану об’єднані. Кого попадя вони в своє коло не допускають, стосунки поміж собою будують на довірі і взаємодопомозі, як в скруті, так і в реалізації проектів розвитку.

Сьогодні скрута, і вони обговорювали, хто, кому і чим може навзаєм допомогти напередодні посівної, чи хто, кому, що і на яких умовах може запозичити.

При цьому і згадки про державу чи банки не лунало. І папірці ніякі не підписувались, бо дане в цьому колі слово таке ж надійне, як колись у купців.

Згадували, як років зо три тому допомогли в складчину одному із них придбати  “Катерпілера”. Але то був максимум, на що вони спромоглись. Бо без держави далі зась, а з нашою – так і взагалі гаплик. А тому, правильно, щось із цією державою треба робити. Бо кредит довіри до влади вичерпано, а значить, вичерпано і кредит їхньої толерантності і виваженості.

Що стосується індивідуальної безпеки, так вони вже давно живуть по англійському покону: мій дім – моя фортеця і, до речі, всі як один члени мисливського товариства.

А стосовно колективного самозахисту, то тут теж все відпрацьовано. При наявності стільникового зв’язку і автівок у кожного, мобільно прийти на допомогу котромусь із колег в разі рейдерського наїзду чи якихось інших агресивних проявів зовнішнього світу, як два пальці об асфальт.

Так що із самоорганізацією в цьому сенсі у дядьків все гаразд. Що стосується більш глобальної організаційної форми, будемо відвертими – вже не стільки самозахисту, а повалення цієї влади заразом із усією сутньою панівною верствою, то тут у дядьків мається один пунктик – потрібен лідер. Думка про те, що новий лідер може з’явитися в самому процесі, їх поки чомусь не гріє.

Але їх гріє інше – це відчуття самоповаги, яке ґрунтується на певній життєвій незалежності, котрої вони досягли тяжкими, можливо і не завжди праведними, трудами, ставши господарями такої-сякої, в тому числі і земельної, власності.

І за збереження останньої, а значить і свого статусу поважних людей, вони перегризуть горлянку будь-кому, хто на них зазіхатиме.

В який спосіб? Ну, це вже зовсім інша історія…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»
фото звідси

Джерело: Інфопорн

До теми:

Advertisements
Опубліковано у самозахист, самоорганізація / спільна дія. Додати до закладок постійне посилання.

One Response to Нариси сучасного самозахисту–6. Махвія

  1. Олександр коментує:

    Ох! Як же я вам вдячний!

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s