Нариси сучасного самозахисту-3. Про необхідну самооборону та її перевищення

джерело: http://infoporn.org.ua/news/urn:news:496879AB

Тільки-но я взявся продовжити польові дослідження самоорганізаційних процесів самозахисту громадян, аж тут натрапив на матеріал пана Виголова, котрого через полеміку під моєю попередньою статтею про влучного стрілка, харківського селянина Жиденка, схоже, відвідала якась меланхолія. Я взагалі-то привченний тверезо дивитися на чимало речей. Але, намагаючись реально оцінювати будь-які життєві ситуації, тим не менш – не люблю песимізму. Бо від песимізму до розпачу один крок, а розпачів у нас в житті і так вистачає.

Згадана ж Віталієм, на перший погляд сумна  історія про краматорця, котрий, захищаючи своє авто, зацідив молотком в лоба крадієві аж до реанімаційного стану останнього, а тепер, мовляв, сидить і чухає ріпу, розмірковуючи: чи вартий був захист автовласності перспективи отримати років 5-8 буцегарні, мені чудово відома. Але давайте все ж таки якось борщ окремо, а мухи де інде.

Справа в тому, що у випадку із Жиденком ми мали приклад гуртового самозахисту громадян, а історія із краматорським чолов’ягою – це поки приклад індивідуального самозахисту. І порівнювати ці дві історії поки не зовсім коректно. До того ж, ми знаємо лише зі слів ментів, що вправному молоткобійцю загрожує відсидка на нарах. Нагадаю, що Жиденкові від початку не лише менти і прокуратура, але й правозахисники пророчили від 15- річного до пожиттєвого ув’язнення. А вийшло все навпаки.

Тому прогнозувати виключно несприятливий фінал справи для краматорця – не варто.

Фінал цієї історії буде залежати від низки чинників. По-перше, від самого цього дядька – наскільки він готовий до нелегкої і тривалої боротьби. Далі – від ЗМІ (в першу чергу місцевих): наскільки уважно, ретельно, тривало, гучно і об’єктивно вони слідкуватимуть за розвитком і вивсвітлюватимуть перепетії цієї справи. На етапі судового розгляду – від вправності і фаховості адвокатів; від правозахисників (знову, в першу чергу, місцевих) – наскільки зацікавлено і кваліфіковано вони контролюватимуть розвиток подій. Від знайомих, друзів і сусідів, колег по роботі – наскільки активно вони спроможуться допомогти бідолашному. А головне – від громадськості Краматорська – наскільки близько вона сприйме біду свого земляка і чи здатна буде задля його захисту згуртуватися.

Взагалі-то – це тест на вошивість. Тобто, на рівень розуміння краматорцями того, що такого роду біда може статися із кожним. І якщо інші не стануть на захист земляка сьогодні – то завтра те саме може трапитись із будь-ким із них.

Крім того, це тест на рівень суспільної терплячки. Тобто: чи будуть краматорці і далі терпіти владне свавілля, чи, як у випадку із просянами – односельцями Жиденка, терпець їм таки увірветься.

І я не обмовився – саме свавілля. Бо захист власного життя і здоров’я, життя рідних, близьких та й просто оточуючих, захист власної оселі і майна – є нашим конституційним правом. А перешкоджання або притягнення до відповідальності за подібне – часто-густо є свавіллям.

Я вже вказував, що подальша доля краматорського молоткобійця залежетиме в числі інших факторів і від нього самого. Але тут є ще один нюанс. Багато що буде ще й залежити від форми та тактики, яку він обере у власному протистоянні з правоохоронцями. Поясню на прикладі.

Більш детально з майже анекдотичною історією, яка трапилась з одним моїм знайомим на ім’я Максим, ви можете ознайомитись ось тут. В двох словах, справа була така. Одного разу на Максима напали двійко волоцюг-грабіжників. Роззброївши та скрутивши їх, він здав їх ментам. А потім – ті ж таки менти, шантажуючи погрозами порушити проти Максима кримінальну справу за перевищення заходів необхідної оборони, кінцево розвели на дві тисячі вічнозелених.

Як на мене, це стало можливим лише тому, що парубок вирішив добиватися справедливості хоч і по закону, але по-тихому. Максим з певних міркувань – в першу чергу через побоювання втратити роботу – не побажав влаштовувати навколо цієї справи гучного розголосу. Тобто: він не хотів, аби його прізвище почало гуляти просторами ЗМІ, не звертався до громадських інституцій (не рахуючи одного невдалого винятку), не апелював до широкої громадської думки. Ну, а протистояти системі одноосібно – безперспективно за визначенням.

У краматорського ж автовласника, схоже, вибору вже не залишилось. Бо його історія наразі набула досить гучного розголосу. А для ментів, котрі напророкували молоткобійцю певний термін ув’язнення, підвести його під відповідну статтю – це справа збереження честі (якщо це можна так назвати) мундиру. Можливість вирішити цю справу полюбовно залишається й досі. Однак, через вже згаданий розголос таке розв’язання проблеми може вартувати такої астрономічної суми, котра, судячи з усього, краматорцю і не снилася.

Тому – повторюсь: розраховувати він мусить на власні сили і на підтримку земляків.

А ще в ході згаданої на початку матеріалу полеміки, я отримав  приблизно наступне критичне зауваження. Мовляв, усі наведені мною історії – це поодинокі випадки, котрі не впливають на загальну ситуацію в країні, бо носять локальний характер. Також критик запропонував тиснути на больові точки, бити по важливим вузлам системи – бо лише тоді буде якийсь толк.

Ну що ж, на цей закид я можу відповісти наступним чином. Аби ефективно бити по вузлам, треба мати із ким це робити. А для цього потрібно, аби “клієнт дійшов до кондиції” більш-менш масово. Для того ж, аби визначити рівень тієї масовості, необхідно відслідковувати відповідні тенденції в суспільстві.

Так от. Подібні історії колективного та індивідуально спротиву системі – затятість бабці, котра шмаляє із берданки по “беркуту”; розлючений натовп в Маріуполі, котрий заледве не розтоптав ДАІ-шників і наряд міліції заодно із ними; чоловік, котрий випускає обойму в лікаря за те, що той взяв хабаря за лікування вже померлої матері – це і є ТЕНДЕНЦІЯ.

Саме про це я і пишу – а не лякаю жахами системи. Я й не думаю перейматися рекомендаціями про те, як цієї системи слід боятися. А наводжу приклади, як їй можна протистояти.

І останнє. Той же таки Виголов розповів дуже жалісну історію про нелегку долю дачників-пенсіонерів, котрі потерпають від розгулу якихось крадійкуватих осіб. Переконаний – так воно і є. Але не мусить бути – бо ж є маса методів і життєвих прикладів до них, як цій біді у самозахисний спосіб можна дати раду.

Але про це і дещо інше – вже наступного разу…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство “Малого Кола”

картинка звідси

ДОДАТКОВО: Того дядька – молотобойця присудили до 180 годин громадських робіт та відшкодування деяких витрат на лікування тому з “гостей”, який молотком отримав. Як на мене – цілком непогана ціна за збережену власність і почуття власної гідності.

Advertisements
Опубліковано у самозахист. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s