Звільнити Дніпро

Регулярно натикаючись на спогади про затоплення воосховищ у 1960-1970-х, доповіді про його сучасний екологічний стан, про катастрофу внаслідок підриву Дніпрогесу у серпні 1941-го, про щорічне масове задушення риби у водосховищах заради порятунку кількох десятків дач під Києвом, і кожного разу – коли дивлюся на мапу розташування Запорозьких січей, більшість з яких зараз похована на дні водосховищ, замислювався над питанням: а навіщо країні цей Дніпровський каскад? Чи вартували ті незначні мегавати енергії загублених історичних місць (як показати дітям пороги, які є частиною культури країни – від Святослава і до Шевченка?), десятків знищених сіл, з якими пов’язані чиїсь долі, руйнування оригінальних історичних ландшафтів? Як виявилося – не вартували. І найголовніше – цю помилку можна виправити.

Стаття велика – для швидкості можна просто ознайомитися із таблицею порівняння вигід та втрат від утворення дніпровських водосховищ.

Дніпро сьогодні: тільки стогне, але вже не реве. Про доцільність розробки проекту спуску водосховищ та повернення екосистеми головної водної артерії України у природний стан

Аркадій Шапар «Дзеркало тижня. Україна» №24, 01 Липень 2011, 19:30

Фото Василя Артюшенко

Проблема, про яку йдеться у цій статті, дуже важлива не тільки для нас, а й для прийдешніх поколінь, адже функціонування екосистеми р. Дніпро значною мірою обумовлює стан довкілля та умови життє­діяльності на території України, від північних до південних її кордонів.

Теоретично всі сценарії розвит­ку території басейну р. Дніпро можна поділити на дві групи. До першої належать ті, які віддають перевагу природному, найбільш комфортному для людини стану Дніпра. Такий стан потребує міні­мальних витрат на його підтри­мання, забезпечує збереження сировинних ресурсів, земель, рос­лин­ності, ґрунтів, лісів, біорізно­ма­ніття, задовольняє потреби населення в рекреації та туризмі. При­­родні екосистеми мають уні­кальні можливості до само­відтво­рення, самовіднов­лення та само­регуляції. Сценарії другої групи будуються на можливостях каска­ду водосховищ, більшість яких пот­­ре­бують ре­конструкції, що пе­редбачає вливання значних фі­нансів та інших ресурсів. Функ­ціо­­ну­ван­ня таких об’єктів змінює навколишнє се­редо­вище, призводячи до негативних для людини та дов­кілля нас­лідків. Окрім того, пот­ребує додаткових заходів і ресурсів на очищення, укріплення тощо.

Тож яка природа нам потріб­на, образно кажучи, — храм чи майстерня? Це питання сьогодні постає перед нами з новою актуальністю.

«Реве та стогне Дніпр широкий» — художній образ могутнього Славути яскраво змальований поетичним рядком Т.Шев­ченка. Відомий історик Дмитро Яворни­ць­кий так узагальнює природний потенціал цієї водної артерії: «Дніпро, могутній, широкий, повноводний, багатий на рибу, Дніп­ро з його розкішними зеленими долинами, несходимими плавнями, повними всякого птаства, звіру та лісу». Згадки про цю велетенську, багату й чарівну річку знаходимо в джерелах із далеких історичних часів, зокрема у давньогрецького історика Геродота (450 рік до н. е.): «Борисфен із скіфських рік після Істру (Дунаю. — А. Ш.) най­більша ріка і, на нашу думку, найбагатша поживними продуктами не тільки між скіфськими ріками, але й між усіма взагалі, опріч єгипетського Нілу».

Детальні описи Дніпра, включно з порогами, наприкінці першого тисячоліття н. е. знаходимо у творах візантійського імператора Костянтина Багряно­родного. А трохи пізніше (1630 —1648 рр.) французький військовий інженер Г. Л. де-Боплан, перебуваючи на службі у польського короля й очолюючи будівництво фортифікаційних споруд на півдні України, у своєму творі «Опис України» особливу увагу приділив дніпровським порогам. Так, зокрема, обстежуючи притоку Дніпра р. Самару, він відзначав таке явище: під час нересту риби опущений у воду спис зберігав вертикальне положення — такі щільні йшли косяки риби. І навіть до 30-х років минулого століття Дніпро задовольняв попит населення на рибу — від бичка до оселедця й осетра. Велич дніпровських порогів (водоспади, мальовничі силуети і грізне рокотання води) зачаровували мандрівників. Скіфи й алани обожнювали пороги і поклонялися цьому диву природи. Бо й було за що: на відтинку завдовжки майже 70 км річка створила дев’ять мальовничих порогів і понад 30 заборів. (За Д.Явор­ницьким: «Пороги — це гряда каменю, яка перегороджує річку з одного берега до другого, а забори — гряда каменю, яка займає тільки частину річки, даючи вільний прохід з одного якогось боку річки».) Водночас вони становили серйозну перепону на водному шляху, подолати яку без допомоги досвідчених лоцманів було майже неможливо.

До ХІХ ст. екосистема р. Дніп­ро розглядалася переважно з позиції її наземно-водної продуктивності і транспортних можливостей. У зв’язку з бурхливим розвитком економіки півдня Ро­сії транспортна складова набувала дедалі більшого значення, ос­кільки дешевої й розгалуженої мережі доріг не було. Тому в царській Росії всі питання, пов’язані з такою важливою транспортною артерією, як річка Дніпро, вирішувались у міністерстві шляхів сполучення. І гідрографія, і клімат, і лісистість, і кількість атмосферних опадів, і терміни льодоставу, і якість води, і навіть проблеми збереження дов­кілля, охорона лісів та боліт на всій водозбірній площі Дніпра становили важливий предмет для досліджень та сферу управління саме цього міністерства. По суті, це була добре скоординована система комплекс­ного моніторингу всього басейну р. Дніпро, на основі якої всі рішення приймало одне міністерство, чого ми не маємо досі. Все це добре висвітлено у двох капітальних працях інженера шляхів сполучення М.Максимовича. Вар­то наголосити, що жоден проект покращення судноплавства не передбачав затоплення порогів, а базу­вався лише на розширенні вузьких проходів, будівництві обхідних каналів чи шлюзуванні.

У часи радянської влади радикально змінилося ставлення до природи, а саме: природа — не храм, а майстерня, і людина в ній господар. Це дало поштовх велетенським перетворенням у довкіллі, зокрема і в екосистемі р. Дніпро. 1927 р. було прийнято рішення про будівництво Дніпровської ГЕС, для чого на ділянці від м. Запоріжжя до м. Дніпродзержинськ створювалося Дніпровське водосховище загальною площею 30 тис. га та висотою підйому води на греблі 37 м. Головні мотиви зазначеного будівництва були такі: прохід без перевантаження суден, отримання дешевої електроенергії та можливість істотно збільшити площу зрошувальних земель.

У стислі терміни запланованих результатів досягли, вони навіть використовувались як свідчення переваг соціалістичного ладу, хоча такі підходи до експлуатації річок у світі були відомі. Але при цьому ніхто не врахував негативних наслідків. Це, зокрема, втрати від знищення такої перлини природи як дніпровські пороги та недосліджених історичних пам’яток скіфсько-алансько-козацького часу. Не взято до уваги, що замулення водосховища призведе до перетворення з часом річки у водойму озерно-болотного типу, хоча вже була відома інформація про повне замулення за 13 років Гіндукушського водосховища (а водосховище на р. Курі замулилося більш ніж на 60%). Ігнорувалося, що при запланованому затопленні виникає безліч мілководних ділянок із наступним цвітінням води, а зарегульованість річки та зміна рівня води для потреб гідроенергетики призведе до знищення окремих видів риб і зменшення обсягів їх вилову. Не бралися до уваги також світові тенденції розвитку транспортних засобів.

Ось на базі такого обґрунтування розпочалася реалізація проекту спорудження Дніпровсь­кої ГЕС, і вже у 1931 р. затопили два нижніх пороги, а в 1934 –1935 рр. водосховище майже сформували. Характерно, що 1927 р. було засновано Дніпро­петровську гідробіологічну станцію для досліджень акваторії
р. Дніпро на ділянці затоплення. Ось деякі результати її дослід­жень: на мілководних ділянках відзначено появу синьо-зелених водоростей, швидкість течії ріки істотно зменшилася. Так, швидкість течії р. Дніпро у 1929 р. біля м. Дніпропетровськ становила 0,63–0,83 м/с, а біля порога Вільного — 1,27–4,7 м/с. Після затоплення вона зменшилася, відповідно, до 0,03 — 0,88 м/с та 0,01—0,19 м/с. Прозорість води після порога Вільного збільшилася з 0,80 см до 200 см. При цьому за три роки товщина шару мулу збільшилася приблизно вдвічі, тобто чітко проявився озерний тип водойми. Істотно погіршився хімічний склад води, що обумовлено як зростанням промислового виробництва, так і зарегульованістю стоку.

Незважаючи на це, у повоєнний період (1950—1975 рр.) створюються ще п’ять водосховищ, і річка Дніпро стає повністю зарегульованою на всій території України. Таким чином, «великий» план перебудови екосистеми р. Дніпро було завершено. Що ж ми отримали в результаті?

Насамперед — з’явилася можливість перевезення пасажирів і вантажів без перевантаження. Але динаміка зміни цих показників свідчить про постійне зменшення частки водного транспорту в загальних обсягах перевезень.

Будівництво гідроелектростанцій начебто дозволило отримати дешеву й екологічно чисту електроенергію. Справді, якщо відкинути факт знищення прибережних екосистем, то вона є відносно чистою. Частка елект­роенергії, виробленої каскадом дніпровських ГЕС, становить 5–7% від загальної кількості виробленої в Україні електроенергії. У результаті, утримання каскаду Дніпровських ГЕС коштує країні у 6–30 разів більше, ніж вартість енергії, що на них виробляється. Отож не така вже й дешева наша гідроенергетика!

Очікуваного збільшення вилову риби при створенні каскаду водосховищ також не відбуло­ся. Різкий підйом вилову в перші роки створення водосховищ (до 100 тис. т у 1973 р.) швидко пішов на спад і вже в 1991 році становив близько 30 тис. т, на цьому рівні він перебуває досі. У Дніпрі зовсім зникло чимало видів типових річкових риб, зокрема білуга, шип, чорноморсько-азовський осетер та оселедець, лосось, річковий вугор, а також катастрофічно зменшилась чисельність стерляді, підуста, головня, в’язя, жереха, линка. Їх місце зайняли озерні форми — лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (свійська форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь. Останніми роками дедалі більшого розмаху набуває розвиток популяцій «прибульців»: товстолобика та білого амуру, які потребують штучного підрощення малька.

Все це — наслідок цвітіння води, знищення природних нерестилищ, неможливості подолати греблі під час міграції до місць нересту, загибелі риби, малька в гідроагрегатах ГЕС, коливання рівня води (протягом доби), її забруднення та неефективності штучного риборозведення.

Дедалі більшого розповсюд­ження набувають синьо-зелені водорості, максимальна кількість яких у Дніпровських водосховищах спостерігається в липні — серпні. Товщина поверхневого шару водоростей коливається від декількох міліметрів до 15 см. Сезонна «атака» синьо-зелених водоростей — нищівна для біоти.

У верхів’ях водосховищ різко знижується швидкість течії, формуються зони акумуляції, утворюються так звані внутрішні дельти. У Кре­мен­чуцькому водосховищі вже утворилися десятки гектарів таких вторинних островів, які вийшли з-під затоплення. Аналогічні фантомні острови з’яв­ляються з-під води в озері ім. Леніна під час скидання рівня Дніпровською ГЕС.

Створення каскаду Дніп­ровсь­­ких водосховищ активізувало руйнівні екзогенні процеси, що призвели до знищення прибережних екосистем, лісової рослинності, чорноземних ґрунтів, будівель та споруд, шляхів, кому­нікацій і продовжують свою негативну дію. Абразія берегів призвела до зникнення земель у прибережній смузі Київського водосховища завширшки до 450 м.

Однією з найгостріших регіо­нальних екологічних проблем стала загибель малих річок. Біль­шість їх входить до басейну
Дніпра, і всі вони перебувають під впливом дії каскаду дніпровсь­ких водосховищ. До басейну р. Дніп­ро належать 20,5 тис. дуже ма­лих, малих, середніх та великих річок загальною довжиною по­над
105 тис. км. Малі річки фор­­мують 60% водних ресурсів України. Більшість малих річок ба­сейну Дніпра мають екологічний стан, який класифікується або як катастрофічний, або як поганий.

Важливий напрям використання водосховищ — забезпечення стабільності водоспоживання і забезпечення водою маловодних районів Донбасу та Криму. Одним із аргументів на користь створення Дніпродзержинської ГЕС була необхідність побудови каналу «Дніпро — Донбас» для забезпечення маловодних районів Дон­басу, перекидання частини стоку р. Дніпро у р. Сіверський Донець. Але з часу його створення він використовувався, максимум, на 30%, а у 2000 р. — лише на 8%. Цей канал дотягнули тільки до Орільського водосховища у Хар­ківській області, другої черги — до Донбасу — так і не побудували.

Донбас опинився в парадоксальній ситуації: нікуди подіти шахтні води — і водночас дефіцит води для споживання. Анало­гічна ситуація складається і в Кри­му. Сьогодні очевидно, що вся система водозабезпечення Криму потребує перебудови, особ­­ливо потребує реконструкції сам Північно-Кримський канал.

Швидко зростають втрати води під час транспортування у зв’язку з втратами на фільтрацію (у період 1998–2003 рр. вони зросли з 23 до 52%). Ці величезні відсотки негативно позначаються на екологічному стані території (підтоплення, деградація земель).

Взагалі, функціонування каналу в принципі не потребує Ка­­ховського водосховища. Су­час­не обладнання забезпечує тех­нічну можливість підйому во­ди до початкових споруд кана­лу і з первинного рівня води у р. Дніпро.

Таким чином, фактично обґрунтованим є висновок про технічну й ресурсну можливість забезпечення сучасних потреб водоспоживання і без водосховищ.

Створення каскаду водосховищ на Дніпрі давало змогу ввести в дію велику кількість поливних земель. Однак великі витрати води та недосконала дренажна система призвели до підтоплення багатьох населених пунктів, площа підтоплення сільськогосподарських угідь становить
90 тис. га. Близько половини зрошуваних земель перебувають у незадовільному або в задовільному із загрозою погіршення еколого-меліоративному стані. Дедалі очевиднішою стає необхідність застосування нових технологій зрошення (краплинне зрошення) або заходів охорони ґрунтів, що передбачають значне зменшення витрат на водоспоживання.

У зв’язку з цим цікаво зіставити позитивні результати й негативні наслідки від створення каскаду водосховищ (див. табл. на сайті). Для їх оцінки використано статистичні та офіційні дані, а в окремих випадках — застосовано експертну оцінку. З наведеної таблиці випливає дуже несподіваний висновок: функціонування каскаду водосховищ не те що не дає користі — воно економічно збиткове. При цьому слід відзначити, що негативні наслідки перевершують позитивні результати утричі-вдев’ятеро.

Сьогодні в Україні діють розроблені на державному та регіональному рівні програми оздоровлення р. Дніпро. Але всі вони спрямовані на покращення якості води, однак докорінного вирішення проблеми — повернення умов природного функціонування р. Дніпро — не передбачають. Тим часом неодноразово пропонувалося ліквідувати водосховища, але таких пропозицій не сприйняли ні влада, ні суспільст­во. Чому?

По-перше, такі пропозиції базувалися на одному або кількох фактах негативного впливу, а комплексних оцінок ніхто не проводив.

Друга причина — небажання брати на себе відповідальність: адже наслідки спуску водосховищ будуть дуже масштабні, і зміни в господарюванні потребуватимуть вкладання значних коштів. Проте якщо ліквідувати всі витрати на підтримання функціо­нування водосховищ і ГЕС, сконцентрувавши таким чином фінанси, то їх вистачить на пристосування господарювання до нових екологічних умов.

Третя причина — недостатнє уявлення про процеси, які відбуватимуться в мулі під час його висихання після спуску водосховищ, а також застереження деяких учених, що наслідки цього, можливо, будуть аналогічні чорнобильській аварії. Викликає побоювання можливість винесення з мулу разом із пилом важких металів та радіонуклідів. Справді, спеціальні дослідження не проводилися, але є переконливий досвід 1941–1945 рр., після підриву греблі Дніпровського водосховища. Ніяких пилових буревіїв тоді не було, а оголені береги заросли спочатку трав’янистою рослинністю, а потім — чагарником і деревами. Більше того, спуск води може бути не раптовим, а поступовим, із попередньо заданими термінами етапів цього спуску для кожного окремого водосховища.

Техніко-економічне обґрунтування «Оздоровлення екологічного стану р. Дніпро в межах м. Дніпропетровська в рамках Національної програми оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», виконане у 2009 р. проектно-дос­лідним інститутом «Дніпродіпро­водгосп», підтверджує доцільність і ефективність бодай часткового повернення р. Дніпро у природний стан. З метою виявлення прогнозованих результатів спуску водосховищ ми провели попередній економічний аналіз наслідків спуску Каховсь­кого водосховища. Отримані дані свідчать про те, що позитивні наслідки від спуску водосховища переважають негативні принаймні вп’ятеро. Звісно, баланс позитивних і негативних наслідків для інших водосховищ буде іншим, але загальна тенденція збережеться.

Насамкінець стисло підсумуємо викладене.

Існування каскаду водосховищ на р. Дніпро призводить до значних економічних витрат на підтримання їх функціонування, які з кожним роком зростають. Збільшуються також негативні наслідки від впливу водосховищ на прибережно-водні екосистеми.

Дніпровські водосховища стали причиною низки описаних вище негативних явищ, таких як, зокрема: підтоплення земель, деградація малих річок, абразія берегів, затоплення унікальних природних об’єктів — дніпровсь­ких порогів, погіршення якості води, катастрофічного розвит­ку синьо-зелених водоростей тощо.

Попередні розрахунки свідчать, що ліквідація дамб приведе до сталого функціонування річкової екосистеми, що дасть змогу забезпечити населення чис­тою водою, отримати додаткові площі земель для сільськогосподарського використання, підвищити ефективність рибного господарства, відновити заплавні екосистеми та ін. Еконо­мічний аналіз свідчить, що збитки від використання водосховищ значно перевищують прибутки.

Попередній прогноз змін від демонтажу Каховського водосховища свідчить, що позитивні нас­лідки переважають негативні принаймні вп’ятеро.

Світовий досвід свідчить: загальний напрям вирішення басейнових екологічних проблем полягає у припиненні будівницт­ва та демонтажі водосховищ. У США протягом останнього десятиліття демонтовано 350 дамб.

Управління споживанням та відновленням ресурсів екосистеми р. Дніпро має будуватися за басейновим принципом. Слід більш ефективно використовувати функції басейнової ради р. Дніпро і наділити її повноваженнями з розробки пропозицій щодо розвитку головної водної артерії країни та експлуатації її ресурсів.

Чим скоріше усвідомимо необхідність повернення екосистеми р. Дніпро в природний стан, тим надійніше забезпечимо умови для нинішніх і прийдешніх поколінь розбудови сталого розвитку.

Аркадій ШАПАР
Фото Василя АРТЮШЕНКА

Адреса матеріалу: http://dt.ua/articles/83714

Advertisements
Опубліковано у думай глобально. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s