Друга радянсько-фінська війна як приклад стратегічного ідіотизму

Іще один епізод вражаючого ідіотизму і неспроможності радянського командування під час Другої Світової війни. Ідіотизму, оплаченого життями і здоров’ям десятків тисяч радянських і фінських солдат, а також стражданнями сотень тисяч мирного населення, переважно радянського, тобто “свого”. Це навіть важко назвати помилкою чи прорахунком, оскільки межує з безумством. Думаю, хоча би для з’ясування цього – чи керували країною неосудні божевільні, чи просто некомпетентні і аморальні лідери – має відбутися наш Нюрнберг.

Як виявилося, і другу радянсько-фінську війну 1941-1944 року також почав Радянський Союз. Фінляндія, затиснута між тогочасними союзниками – гітлерівською Німеччиною та сталінським  СРСР, які при цьому наввипередки готувалися до війни один проти одного, а також маючи досвід “Зимової війни” 1939-1940 років, була змушена вдатися до обмеженого співробітництва з обома сторонами (не забудемо також про недавній наочний приклад Польщі, Литви, Латвії, та Естонії).

У результаті, на 22 червня 1941 року на території формально нейтральної Суомі були розташовані військові бази як Третього Рейху, так і Радянського Союзу. Що було далі, пише Сергій Грабовський в “Українському тижні”. Далі декілька цитат, доповнені деталями з Вікіпедії:

“Вранці 22 червня, радянськими бомбардувальниками була здійснена атака на фінські судна, зокрема:

6.05 — були скинуті бомби на фінські лінкори в Соттунга;

6.15 — на укріплення острову Альшер, біля міста Турку були скинуті декілька бомб;

6.45 — знищення кількох транспортних кораблів у Корпо;

7.55 — радянські батареї здійснили артобстріл міста Ханко;

В той же час у Петсамо через державний кордон вівся артобстріл фінського корабля.

Вранці того ж дня, німецькі війська, які базувались в Норвегії, почали наступ до радянсько-фінського кордону в районі Петсамо. Фінляндія не дозволила німцям завдати безпосереднього удару зі своєї території, і німецькі частини в Петсамо і Салла були вимушені утриматися від атаки. Відбувалися епізодичні перестрілки між радянськими і фінськими прикордонниками, але в цілому на радянсько-фінській межі зберігалася спокійна обстановка.

Фінське МЗС направило радянському уряду ноту протесту, однак радянський посол відмовився прийняти її, заявивши, що ніяких бомбардувань не було, а більше того, це фінські літаки літали над територією СРСР.”

“25 червня 1941 року сталася подія, яка виглядала цілковитим абсурдом з раціонального погляду.     

У той час, коли Червона армія вочевидь зазнавала поразки у Білорусі та Прибалтиці, а прикордонні бої на українській території набули неабиякої гостроти, совєтське командування добровільно відкрило ще один фронт, здійснивши збройну агресію проти Фінляндії. 

Того дня на світанку півтисячі совєтських бомбардувальників, штурмовиків та винищувачів завдали удару по десятках фінських аеродромів, а заодно – по заводах, залізничних вузлах та по житлових кварталах Гельсінкі й низки інших міст. Літаки сідали, заправлялися і знову злітали. Масовані удари тривали дві доби, потім їхня інтенсивність дещо зменшилася, але все одно повітряний наступ радянських ВПС тривав майже тиждень. 

Результати його з суто воєнного погляду були нульовими, якщо не відверто негативними. Були втрачені десятки бомбардувальників, збитих фінськими та своїми ж винищувачами (таке у ті дні траплялося часто – скажімо, славетний російський ас Алєксандр Покришкін почав бойовий шлях, збивши бомбардувальник Су-2).”

“Червона армія розпочала розгортання для наступу на Фінляндію ще 17 червня 1941 року. Саме тоді піднята по бойовій тривозі з-під Пскова почала свій рух до полярного кола 1-а танкова дивізія Червоної армії. За заздалегідь підготовленими планами, вона повинна була наступати вздовж залізниці Алакуртті-Кеміярві-Кемі та вийти до Ботнічної затоки, розрізавши Фінляндію на дві частини. Вивантаження з ешелонів дивізія розпочала 24 червня, а в бій вступила 30 червня, перейшовши фінський кордон. Щоправда, просунулися совєтські танкісти лише на кілька кілометрів. Ще меншими виявилися успіхи 10 мехкорпусу, у складі якого було понад півтисячі танків, у районі між Виборгом та Ладозьким озером. Атаки невеликими силами на невелику глибину із негайним відступом на свою територію у разі, якщо фіни відкривали вогонь – от і все. При цьому фінська армія на зазначених ділянках фронту не мала жодного танка (загалом же війська Червоної армії у червні 1941 року мали десятикратну чисельну перевагу у танках над фінами)…”

“1 серпня [1944 року] президент Фінляндії Рюті подав у відставку. 4 серпня парламент Фінляндії обрав Маннергейма новим президентом країни. 25 серпня, через посла СРСР у Стокгольмі фінам було висунуто умови, за якими Фінляндія виходила з війни:

  • Розрив будь-яких відносин із Німеччиною;
  • Вивід німецьких військ з Фінляндії. У випадку відмови німецького командування – інтернування

2 вересня Маннергейм написав листа Адольфу Гітлеру, у якому попереджував про вихід Фінляндії з війни. 3 вересня, частин фінського війська була перекинута з радянського фронту на північ Фінляндії. Мирне населення було евакуйовано на південь Фінляндії та у Швецію. 15 вересня, після відмови фінського командування віддати острів Гогланд Німеччині, німецькі війська розпочали військові дії. Почалася Лапландська війна.

19 вересня, у Москві було підписано перемир’я між Фінляндією та СРСР.

10 лютого 1947 року, у Парижі був підписаний мирний договір. За умовами Паризької мирної угоди 1947 року, Фінляндія передавала під контроль СРСР території Петсамо, Салла та Карельський перешийок. Крім того, Фінляндія мала виплатити репарації у розмірі 300 млн. доларів США, що мали бути погашені товарами (деревиною, папером, кораблями, харчовими продуктами). Аландські острови мали стати демілітаризованою зоною. Окремо був підписаний документ про обмеження Збройних Сил Фінляндії. СРСР орендував півострів Порккала біля Гельсінкі строком на 50 років за ціною 50 млн. фінських марок на рік (повернутий фінам у 1956 році).”

Використані джерела:

Як Совєтський Союз 70 років тому «визволяв» Фінляндію. Сергій Грабовський, “Український тиждень”, 27.06.2011 р.

Радянсько-фінська війна (1941—1944). Вікіпедія.

Додаткове читання:

Advertisements
Опубліковано у маленькі відкриття, історичне | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

One Response to Друга радянсько-фінська війна як приклад стратегічного ідіотизму

  1. DH коментує:

    Керівництво СРСР не рахувалося з втратами. Причинами є давні пороки, притаманні також українському народові, а саме: невміння співжити із сусідами, відсутність консолідації населення з моральних питань, які допустили, щоб здійснювалися масові вбивства на всіх рівнях (в межах військових частин, запроданство серед колективів), невміння консолідуватися для захисту людського життя. Ще одним фактором є добре продумана схема терору: найменша підозра – смерть, що не давало часу на обдумування, оскільки кожен розумів, що щойно просочиться інформація, одразу ж наступають жахливі наслідки для особи, що було однією з причин викладеного вище, а саме відсутності протидії громадскості масовим вбивствам. Це призвело до того, що інтелектуальна верхівка з моральними цінностями була зруйнована, а при владі залишилися надзвичайно хитрі люди, які скористалися ситуацією. Саме через те, що в цей час вплив усіх факторів (як тих, що мали тогочасний характер, так і тих що мали місце уже протягом сотень років і притаманних будь-якій окремо взятій людині та окремо взятому соціуму) співпав, склалася ситуація, що не було організованості дій на місцях, а верхівка керувалася лише власними інтересами престижу, розділяла та принижувала роль особисті в державі. Боротьба, що велася серед керівництва держави на всіх рівнях (від колгоспу до ЦК, від батальйону до дивізії, корпусу, армії, ставки) була поштовхом до досягнення влади “по трупах”, із зневаженням іншого.
    Щодо самої історії, то неможливо сказати, що хтось герой, переможець, а хтось ворог. Немає держави переможця і держави агресора. Постраждали всі ЛЮДИ. Невідомо, чи програш СРСР думку був би кращим з варіантів, методичність німців знищила б усе до тла, а пороки радянської системи одночасно і стримувала її. Були сторони в усіх країнах, що були зацікавлені у війні, інші просто виконували накази, бо боялись покарань (а таких було більшість), ще інші протидіяли цьому безумству. У цій війні загинуло більше мирного населення, що найільше вражає.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s