Фея, що лікує казкою

Ще одне нагадування про те, що тільки ми самі визначаємо межі своїх можливостей. І про те, що жити треба вчитися у дітей, як і заповідав нам Старий Доктор.

Стаття з “Української правди. Життя”

Фея, що лікує казкою

16.05.2011
Галина Ключковська

Для дітей вона – Фея. Це і загальна, і власна назва водночас. Можна сказати, що бути Феєю – її покликання. Вона з’являється – у лікарняній палаті, дома у хворих діток чи у переповненому похмурими стомленими людьми київському метро – незмінно у яскравому казковому вбранні, з чарівною паличкою в руках, і відразу стає для них близьким другом.

“Раз-два-три-четире-пять – я здоровенький опять!” З цієї лічилочки починається шлях дітей до одужання. Жодних жалощів, смутку, розмов про діагнози – ніякої хвороби просто не існує. І дітям зазвичай повірити в це значно простіше, аніж батькам – для дітей немає нічого неможливого.

“Я пробувала працювати з дорослими, але це надзвичайно важко: вони ні у що не вірять і все хочуть купити”, – каже “фея” Рівіль Кофман.

Для неї світ чарівний. Історія її власного життя – свідчення того, що тверезому і раціональному поясненню не підлягає.

Після народження четвертої дитини – звістка про діагноз: розсіяний склероз. Коли у жінки була перша група інвалідності і жодних перспектив встати на ноги (в її медичній картці й досі є запис “без сторонньої допомоги обходитися не може”), а чоловік відбув у невідомому напрямку, вона раптом збагнула, що усе її попереднє життя було порожнім і беззмістовним.

“Я просто змінила свідомість”, – пояснює причину свого одужання Рівіль. Тоді впродовж понад року вона уявляла собі, що у її тілі працює ціла бригада невтомних робітників, які ремонтують аварію на лінії електропередач ­- чистять і ремонтують нервові закінчення, відрізають те, що відмерло, і уся система поступово відновлюється і починає працювати…

Вже тоді вона точно знала, що буде допомагати хворим дітям. Рівіль організувала ляльковий театр, в якому акторами були такі ж хворі, як і вона сама, і приходила з ним у дитячі відділення київських онкоклінік. Сьогодні в цьому театрі також грають діти – ті, що одужують, і ті, для кого страшний діагноз залишився у далекому минулому.

Благодійний фонд з реабілітації дітей, хворих на рак та розсіяний склероз, яким Рівіль опікується разом зі своїм чоловіком та однодумцем Ігорем Харитоновим, існує також уже 11 років. А у 2007 році Рівіль Кофман була удостоєна нагороди “Гордість країни”.

Змінити свідомістьВона забороняє згадувати про хворобу батькам, які приводять до неї, як до останньої надії, своїх вистражданих операціями і хіміотерапією дітей (від початку ніхто не вірить у те, що слово і любов лікують, і випробовують усі ресурси офіційної медицини, а тому до Рівіль в 99% випадків потрапляють “смертники” – ті, від кого відмовилися лікарі).

Рівіль переконана: у переважній більшості випадків саме батьки – причина хвороби дітей. Дуже часто дитина приходить у сім’ю, але бачить свою непотрібність і згасає. Тому з батьками працювати треба не менше, ніж з дітьми, стверджує Рівіль: “Коли батьки приводять свою дитину, завжди повторюється одна й та ж історія. Вони хапають мене за руку: покажіть нам дітей, які вилікувалися!”

І тільки потім починають розуміти, чому ті, хто пройшов цей шлях до них, не хоче нічого розповідати, переживати усе заново.

Для кожної дитини Рівіль придумує окрему казку. Тільки ці казки, сказати б, дуже фізичні. Дитина має чітко розуміти, що відбувається з її тілом і які його системи потрібно задіяти, щоб запустити механізм одужання.

“Ми малюємо чоловічка і показуємо, наприклад, де у нього лімфовузли, за які функції вони відповідають, або будуємо в спинному мозку завод, який виробляє цеглинки-клітини, і їх потім спеціальні поїзди розвозять по всьому організму. Дитина лежить і подумки “будує” цегляний завод. Збудувала – дивишся, а у неї з’явився рум’янець, очі заблищали. Те ж саме з волоссям: ми саджаємо цибулинки і спостерігаємо, як вони проростають. Діти кажуть: “Фея, у мене там тисячі цибульок ростуть, аж голова свербить!” – пригадує Рівіль.

Візуалізація – так по-науковому називається один з методів роботи Рівіль Кофман.

“Думка матеріальна, і коли я розповідаю про це дітям, то ефект феноменальний – вони одразу прагнуть з поганого зробити хороше. Спершу подумки, потім вони усе нафантазоване малюють, а потім за це моляться. Вони будують поселення для бомжів, очищають Дніпро. Діти знають, що, скажімо, срібло очищує воду, і втілюють мрію по-своєму: на їхніх малюнках в річці плавають срібні персні, ланцюжки, браслети, ложки…”

Лікарі ставляться до методу Рівіль Кофман скептично, але зі статистикою сперечатися не можуть – на її рахунку сотні здорових дітей, яким свого часу відмовили в шансі на життя.

Спочатку вони ні за що не хотіли дозволяти їй працювати з дітьми: “У кожній лікарні є свої психологи, на прийом до яких ще треба стояти в черзі. Зазвичай вони працюють більше з батьками, яких просто готують до того, що їхня дитина помре. Мене, мабуть, вони сприймали як конкурента”, – каже “фея”.Та коли про неї стала писати преса, справа пішла легше. Сьогодні нерідко лікарі самі кличуть її, бо переконалися: наскільки б тяжким не був стан, дитина не вмирає, якщо з нею починає спілкуватися Рівіль: “Мій підхід дає дітям головне – волю до життя. А якщо людина вирішила, що хоче одужати, ніщо не зможе їй завадити”.

Дім казки

Ідея дитячого реабілітаційного центру “Дім Казки” для дітей, хворих на рак та розсіяний склероз, народилася дуже давно: дітям потрібне належне місце, де все сприятиме реабілітації й одужанню.

Невеличка квартира, в якій сьогодні Рівіль працює з десятками дітей, вже давно не витримує навантаження. Зрозуміло, що задум давно продумано до дрібниць: великий білий будинок у казковому східному стилі з майстернями для занять, танців і співів, і навіть зі своєю студією звукозапису.

Діти там зможуть подовгу бувати і навіть жити, щоб не переривати процес реабілітації, особливо на початковому етапі. А ще – “Дім Казки” обов’язково має стояти на березі ріки, адже, як стверджує Рівіль, рак – “річкова” хвороба: “У нас є обов’язковий ритуал “Рака – в ріку”. Батьки з дітьми з підручних матеріалів майструють рака і вкладають у нього всі свої негативні емоції – хворобу, біль, відчай. Потім гуртом розпалюють величезне вогнище, куди летить усе, що сприяє хворобі – алкоголь, цигарки, чіпси, цукерки. Потім раку дякують за те, що він погостював у них і навчив розуміти, що в цьому житті насправді важливо, і – відпускають до “родичів” у ріку. Ось тоді починається справжнє свято…

“Танцюю для тебе”

Готуючи у 2008 році своє перше телешоу “Танцюю для тебе”, телеканал “1+1” звернувся до Рівіль з пропозицією взяти участь у проекті. Потрібно було знайти родича, який би погодився танцювати за її мрію. Родич знайшовся. Племінник Рівіль – студент Інституту культури, факультету хореографії, Марат Нудель. Його партнеркою стала Катя Кузнєцова – молода актриса і телеведуча.

Перемога далася дуже нелегко. Марат і Катя на три місяці повністю випали зі звичного життя, тренування – по 12-14 годин на добу. Та й на каналі, схоже, мало хто вірив в успіх наймолодшої пари – ставки робилися на відомі імена. Але рекордні 76% глядацьких голосів, відданих за них у фіналі, вирішили долю змагань на користь мрії Рівіль.

Під час оголошення переможців Рівіль вручили чек на 250 тис. грн. І сказали, що її мрія здійснилася, оскільки для Дому Казки виділено приміщення в 150 кв. м …на території Національного інституту раку. Та після завершення шоу про переможців і їхню так несподівано “втілену” мрію всі забули.

А як же Дім Казки? Чимало людей, котрі щиро вболівали за її мрію, після телешоу були певні, що він вже існує, хоча насправді це не зовсім так. До ідеї створення реабілітаційного центру в Інституті раку Рівіль Кофман ставиться позитивно. Вона щиро радіє, що хоч в одній лікарні замислилися про потребу створення такого центру, де діти хоча б тимчасово перебуватимуть не в лікарняних, а в нормальних умовах. Такого центру досі не існувало при жодній лікарні.

Щастя на крилах

Основною рушійною силою ідеї Дому Казки сьогодні є діти. “Довгий час я міркувала, як донести до людей інформацію про те, що проект побудови Дому Казки все ще потребує підтримки. На допомогу прийшли діти. Саме вони запропонували метелика як символ акції зі збору коштів для побудови реабілітаційного центру”.

Завдяки підтримці Міністерства освіти ідея благодійної акції “Щастя на крилах” отримала статус загальнонаціональної і проходить сьогодні по всій Україні. От тільки, окрім грифу, міністерство більше нічого не змогло запропонувати організаторам, й інформації про акцію бракує. Тож усім небайдужим варто знати: якщо до вашої школи чи дитсадка “залетять” яскраві жовті метелики, це вісники того, що діти, які мужньо долають хворобу, потребують вашої посильної допомоги.

“Дім Казки уже є. Ми його вимріяли – ми усі, здорові дітки, ті, кому він так і не встиг допомогти і ті, кому він ще допоможе повернутися до життя. Йому всього лише залишилося втілитися”.

Advertisements
Опубліковано у душа, діти, жити і перемагати. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть, що ви думаєте з цього приводу

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s